Друга вершина світу
Висота K2 — 8611 м, приблизно на 240 м менше, ніж Еверест. 2014 року пакистансько-італійська експедиція за супутниковими вимірюваннями отримала 8609,02 м, але на картах і далі стоїть 8611 м. Славу K2 принесла не стільки висота, скільки форма й складність: це крута піраміда, що здіймається більш ніж на 3000 м над льодовиками біля підніжжя, а на північному боці набирає понад 3200 м лише на 3000 м по горизонталі. K2 — найвища точка Пакистану й Каракоруму, найвидатніша вершина цього хребта й азійський учасник переліку «Семи других вершин» — других за висотою гір кожного континенту.
Гору називають і «Горою гір» — цей вислів популяризував Райнгольд Месснер, — і «Дикою горою». До серпня 2023 року на вершині побували близько 800 людей, 96 загинули під час спроб сходження. Східна й північна стіни досі не пройдені.
Де розташована і як дістатися
K2 стоїть у хребті Балторо-Музтаг, на пакистанському боці — в окрузі Шигар Гілгіт-Балтистану, на китайському — в Ташкурган-Таджицькому повіті Сіньцзяну. Усі основні маршрути й жвавий базовий табір розташовані в Пакистані, у Центральнокаракорумському національному парку. На північний бік, куди доводиться переправлятися через річку Шаксгам у Китаї, за сезон приходять щонайбільше одна-дві команди.
Ворота до гори — місто Скарду (близько 2230 м). Пакистанські авіалінії літають туди з Ісламабада приблизно за годину, але лише в ясну погоду; Каракорумським шосе дорога може тривати до 36 годин, її часто розбивають зупинкою в Гілгіті. Зі Скарду джипи йдуть долинами Шигару й Бралду до останнього села Асколе (близько 3050 м), приблизно шість годин; після відкриття нового мосту багато груп доїжджають до Джоли й починають іти звідти. З Асколе K2 зовсім не видно.
Трек до базового табору й Конкордії
Стежка йде вздовж річки Бралду, а далі льодовиком Балторо; стоянки — Джола (3200 м), Пайю (3450 м), Урдукас (близько 3990 м), Горо II (близько 4380 м) і Конкордія. Місце злиття льодовиків Балторо й Годвін-Остен лежить на висоті близько 4600–4700 м (дані різняться); назву йому 1902 року дав Алістер Кроулі — на честь такого самого злиття льодовиків у Бернських Альпах. Звідси K2 закриває верхів'я долини, а довкола стоять Брод-Пік, Гашербруми, Машербрум і вежі Транго. Останні приблизно чотири години ведуть до базового табору K2 на висоті близько 5000 м і меморіалу Ґілкі — тура, обвішаного металевими табличками з іменами загиблих на горі.
Похід зі Скарду й назад триває 10–16 днів, близько 180 км. Замість повернення Балторо досвідчені трекери переходять перевал Гондогоро-Ла (близько 5585 м) до Хуше: потрібні кішки, страхувальна система й льодоруб, а перила висять лише в липні та серпні. Лоджів немає: вище Асколе ночують у наметах, дуже прості притулки є тільки в Асколе й Хуше. Більшість груп іде з гідами, кухарями, носіями й часто з кіньми чи мулами.
Маршрути сходження
Ребро Абруцці (південно-східний гребінь). Ним ходять близько трьох чвертей альпіністів; уперше його спробував 1909 року герцог Абруццький. Передовий базовий табір стоїть на висоті близько 5250–5400 м на льодовику Годвін-Остен. Зазвичай табір 1 ставлять на висоті близько 6000–6065 м, табір 2 — близько 6650–6700 м, одразу над «Каміном Гауса» (щілиною, яку 1938 року вперше пройшли Білл Гаус і Роберт Бейтс), табір 3 — близько 7250–7300 м над скелями й льодом Чорної піраміди, табір 4 — на «Плечі», близько 7600–7900 м. У день штурму піднімаються «Пляшковим горлом» — вузьким кулуаром вище 8200 м просто під стіною сераків — і траверсують ліворуч під ними до останніх снігових схилів. Обвал серака в «Горлі» спричинив катастрофу 1–2 серпня 2008 року, коли загинули одинадцятеро людей.
Інші маршрути. Маршрут Чесена (баскський) південно-південно-східним ребром оминає Чорну піраміду й виходить на ребро Абруцці біля «Плеча». Довгий карнизний Північно-Східний гребінь американці пройшли 1978 року. Північний гребінь із китайського боку, вперше пройдений японцями 1982 року, технічно складніший. Польську «Магічну лінію» південно-західним контрфорсом (1986) повторили лише раз, а «Польський маршрут» Єжи Кукучки й Тадеуша Пйотровського південною стіною (1986) — жодного разу.
Дозволи, вартість і правила
Самостійно йти до K2 іноземцям Пакистан не дозволяє: потрібен схвалений гід, а для трекінгової візи — лист від туроператора з державною ліцензією, оформлення триває близько чотирьох тижнів. Збір за вхід до Центральнокаракорумського національного парку сплачує за трекера оператор. Для сходження на K2 потрібен окремий дозвіл експедиції з роялті за кожного альпініста, яке залежить від сезону, і страховка для носіїв та висотних працівників; суми змінюються, тож уточнюйте їх у ліцензованого пакистанського оператора. Навіть мінімально забезпечений похід тут дорогий як на гімалайські мірки, а евакуація гелікоптером, яку виконують лише пакистанські військові, коштує 13–15 тисяч доларів.
Коли їхати й погода
Більшість сходжень припадає на липень і серпень — найтепліші місяці. K2 лежить приблизно на 8° північніше від Евересту, тож мусон тут слабший, зате погода холодніша й непередбачуваніша, а багатоденні бурі стали причиною багатьох смертей. Трек можливий із червня по вересень, найкраще в липні та серпні; поза цим вікном повертаються зимові умови. У день першого зимового сходження на вершині було −40 °C.
Вода на маршруті
Проточної води на Балторо вдосталь — стежка йде вздовж льодовика, — але це тала вода зі струмків, забруднених тваринами й стоянками. Кишкова інфекція — найпоширеніша хвороба на треку. Ретельно кип'ятіть воду або очищайте її фільтром і таблетками, стежте за чистотою рук і візьміть регідратаційні солі. На стоянках Джола, Пайю й Урдукас є туалети й вода для вмивання, вище зручностей майже немає. В організованих групах воду для пиття кип'ятять кухарі; між стоянками несіть близько двох літрів. У базовому таборі й вище експедиції топлять сніг і лід.
Мобільний зв'язок та інтернет
У Скарду є мобільний зв'язок і Wi-Fi у кафе та готелях, але поза дорогою на сигнал краще не розраховувати: на льодовику й у базовому таборі експедиції користуються супутниковими телефонами й супутниковими трекерами, і трекінговій групі варто мати такий пристрій. Домовтеся з оператором про час сеансів зв'язку. У Пакистані телефонуйте 1122 (рятувальна служба і швидка допомога) та 15 (поліція); далеко від доріг евакуація залежить від оператора й військових гелікоптерів, тож перевірте, що страховка її покриває.
Висота, небезпеки й безпека
До 2021 року на кожні чотири сходження припадала приблизно одна загибель — найгірший показник серед п'яти найвищих гір. Головні загрози — бурі, лавини, зриви на крутому рельєфі, де відступати довго, і сераки над «Пляшковим горлом». Найбільші трагедії сталися 1986 року (тринадцять загиблих за сезон), 1995-го (шість) і 2008-го (одинадцять). Від 2018 року комерційні експедиції з перилами й киснем змінили статистику: 2018-го був рекорд — 62 сходження, а 22 липня 2022 року на вершині за один день побували близько 145 людей, за сезон — близько 200. Але гора й досі розвертає команди: 2026 року через сильні снігопади й каменепади на вершину не піднявся ніхто. Для трекерів головні ризики — висота (базовий табір близько 5000 м, Гондогоро-Ла близько 5585 м), каменепади на нестійких ділянках стежки й кишкові інфекції; набирайте не більше 400 м висоти ночівлі на добу.
Історія та назва
1856 року Томас Монтгомері з Великої тригонометричної зйомки замалював Каракорум із гори Хармукх у Кашмірі, приблизно за 210 км, і позначив дві вершини як K1 і K2. У K1 знайшлася місцева назва — Машербрум, а K2, схована від долин, її, схоже, не мала. Пізніше запропонували назву Чоґорі («велика гора» мовою балті) — від неї походить китайська Цяоґелі (Qogir), а на деяких картах трапляється «гора Годвін-Остен» на честь одного з перших дослідників.
Першу серйозну спробу 1902 року здійснили Оскар Еккенштейн і Алістер Кроулі. Герцог Абруццький 1909 року дійшов до висоти близько 6250 м ребром, що тепер має його ім'я, і оголосив K2 неприступною. Американці були близькі до успіху 1938 і 1939 року, а 1953-го під час зриву знаменита страховка Піта Шенінга врятувала майже всю команду. Успіх прийшов до італійської експедиції 1954 року під керівництвом Ардіто Дезіо: 31 липня Лачеделлі й Компаньйоні досягли вершини з киснем, який підняли Вальтер Бонатті й носій із Хунзи Амір Мехді; їм довелося ночувати просто неба вище 8000 м. Мехді втратив пальці ніг через обмороження, а правду про ту ніч визнали лише десятиліття потому. Друге сходження 1977 року здійснили японці, з ними був Ашраф Аман — перший пакистанець на вершині; першою жінкою на K2 23 червня 1986 року стала Ванда Руткевич.
16 січня 2021 року десятеро непальських альпіністів на чолі з Нірмалом Пурджею та Мінгмою Г'ялдже Шерпою разом вийшли на вершину за −40 °C, завершивши зимові сходження на всі чотирнадцять восьмитисячників; Пурджа йшов без кисню.
Цікаві факти
- Вимірювання 1986 року ненадовго показало, що K2 вища за Еверест; помилку виправили 1987 року, але новина вже розійшлася.
- 2018 року поляк Анджей Барґель першим спустився з вершини до базового табору на лижах.
- Математик Андре Вейль назвав поверхні K3 почасти на честь цієї гори.
- Мовою балті гору сьогодні називають і «Кечу» чи «Кету» — місцевим варіантом назви K2.
FAQ
Яка висота K2? 8611 м — друга за висотою гора Землі; вимірювання за GPS 2014 року дало 8609 м.
Скільки триває сходження на K2? Багато тижнів: сам підхід зі Скарду може тривати понад два тижні, далі — акліматизаційні виходи й чекання погодного вікна; день штурму з табору 4 на «Плечі» довгий і дуже відповідальний.
Скільки йти до базового табору K2? Близько 10–16 днів зі Скарду й назад, приблизно 180 км, вище Асколе — з наметами.
Наскільки складна K2? Сходження — одне з найважчих серед восьмитисячників: круті скелі й лід, «Пляшкове горло» під сераками й сувора погода. Трек технічно нескладний, але довгий, важкий і віддалений; варіант через Гондогоро-Ла потребує льодового спорядження.
Чи потрібні дозвіл і гід? Так. Іноземці йдуть лише зі схваленим гідом, отримують трекінгову візу через ліцензованого оператора й сплачують збір національного парку; альпіністам потрібен дозвіл експедиції із сезонним роялті.
Чи є вода на маршруті? Льодовикових струмків багато, але вода забруднена: завжди кип'ятіть або фільтруйте й знезаражуйте її.
Чи є мобільний зв'язок? На льодовику практично немає; візьміть супутниковий телефон або трекер. Екстрені номери в Пакистані — 1122 (рятувальники) і 15 (поліція).
Коли краще їхати? У липні та серпні — і для сходження, і для треку; трекінговий сезон триває приблизно з червня по вересень.