Чим відомий Броуд-Пік
Висота Броуд-Піка — 8051 м (за старими вимірюваннями 8047 м): це дванадцята вершина світу й один із чотирьох восьмитисячників Каракоруму. Відомий він насамперед сусідством: до K2 лише близько 8 км, їх розділяє тільки льодовик Годвін-Остен, і кожен, хто дійшов до Конкордії, бачить обидві вершини поруч. Деякі альпіністи використовували Броуд-Пік для акліматизації перед K2 — підхід до них спільний.
Друге, чим він відомий, — форма. Вершина тут не точка, а гребінь завдовжки понад 1,5 км із трьома вершинами вищими за 8000 м: головною (8051 м), Скельною, або передвершиною (8028–8030 м), і Центральною (8011 м); є ще Північна (близько 7490–7550 м). Центральна вершина настільки виразна, що її навіть пропонували вважати п'ятнадцятим восьмитисячником, але сідловина між нею і головною не опускається нижче приблизно 7800 м — замало для самостійної гори.
Броуд-Пік ніколи не був найсмертоноснішим восьмитисячником, але поєднання відносної доступності й об'єктивних небезпек дає тут постійний рахунок жертв. До кінця 2009 року здійснили 385 сходжень і загинули 24 людини. 30 липня 2026 року одна лавина вбила десятьох — це найгірша катастрофа в історії гори.
Де розташований і в чому підступ передвершини
Гора стоїть у хребті Балторо-Музтаг Каракоруму на кордоні пакистанського Гілгіт-Балтистану та китайського Сіньцзяну; головний хребет Каракоруму, а з ним і кордон, проходить через головну й центральну вершини. На півдні масив змикається з групою Гашербрум, на північному сході гребінь тягнеться до Харут-Кангрі (близько 6950 м). Перевал Вінді-Геп заввишки 6111 м на схід від K2 лежить між Броуд-Піком і Ск'янг-Кангрі.
Про передвершину чув кожен, хто збирається на Броуд-Пік. Класичним маршрутом із заходу альпіністи виходять на сідловину між центральною і головною вершинами, а потім на вершинний гребінь, де перша висока точка — Скельна вершина, близько 8030 м. Звідти до головної вершини ще довгий траверс обледенілим гребенем із карнизами, і, що дивно, з кожної з вершин інша здається нижчою. Щоб сходження зарахували, гребінь треба пройти до кінця. З цим зіткнулися й перші сходжувачі: 29 травня 1957 року Вінтерштеллер і Дімбергер вийшли на передвершину, зрозуміли, що найвища точка далі, спустилися й повернулися 9 червня. 2009 року італійка Крістіна Кастанья в негоду дійшла до передвершини і загинула, зірвавшись на спуску на висоті близько 7800 м.
Як дістатися
Підхід — класичний трекінг до K2. Експедиції летять з Ісламабада до Скарду (близько 2230 м) приблизно за годину, якщо дозволяє погода, або їдуть дорогою до 36 годин. Далі джипи за шість годин довозять до Асколе (близько 3050 м); після відкриття нового мосту 2025 року більшість груп доїжджає до Джоли (3200 м) і починає пішки там. Стежка йде вздовж річки Бралду і льодовиком Балторо через Пайю (3450 м), Урдукас (близько 3990 м) і Горо II (близько 4380 м) до Конкордії (близько 4600–4700 м) — злиття льодовиків Балторо і Годвін-Остен. Базовий табір Броуд-Піка лежить вище льодовиком Годвін-Остен на висоті близько 4800 м, між Конкордією і базовим табором K2 (близько 5000 м). Трекінг від Скарду до базового табору K2 і назад займає 10–16 днів і близько 180 км, тож його учасники проходять просто повз табір під Броуд-Піком.
Класичний маршрут
Майже всі йдуть шляхом перших сходжувачів: західним контрфорсом від льодовика Годвін-Остен до сідловини й далі північним гребенем до вершини. На початок 2009 року ним скористалися 374 із 385 сходжувачів. Маршрут піднімається через ланцюжок таборів; третій табір стоїть приблизно на 6950–7000 м, четвертий — близько 7400 м. Схил між другим і третім таборами, в районі 6600 м, — сумнозвісна лавинонебезпечна ділянка, яка після снігопадів набирає сніг; саме тут сталася катастрофа 2026 року, а 1997 року лавина вбила двох альпіністів, що спускалися з третього табору до другого. З четвертого табору в день штурму піднімаються на сідловину близько 7800 м і йдуть гребенем через Скельну вершину до головної, а потім тим самим шляхом униз. Більшість смертей на Броуд-Піку сталася на спуску, коли втомлені люди йдуть довгим відкритим гребенем.
Комерційні команди — переважно непальські й пакистанські — провішують перила до другого табору й вище, перш ніж туди піднімаються клієнти. 2026 року пакистанська компанія «Каракорум Експедишнс» оголосила про пряміший шлях від четвертого табору до Скельної вершини. Що можливо для найсильніших, показав француз Бенжамен Ведрін: 19 липня 2022 року він піднявся від базового табору до вершини за 7 годин 28 хвилин без кисню.
Дозволи, вартість і правила
Іноземцям потрібен дозвіл на експедицію зі збором за кожного сходжувача; його видає департамент туризму Гілгіт-Балтистану через ліцензованого пакистанського оператора, який також готує лист для візи (закладайте близько чотирьох тижнів) і сплачує збір Центрально-Каракорумського національного парку. Самостійно йти Балторо трекерам не можна — обов'язковий затверджений гід. Наприкінці 2024 року збори різко підняли, а в травні 2025 року знизили — літній збір за K2, наприклад, упав із 5000 до 3500 доларів США, — тож актуальну ставку для Броуд-Піка уточнюйте в оператора. Експедиції також страхують носіїв і висотний персонал. Гелікоптерну евакуацію виконують лише військові, вона коштує близько 13–15 тисяч доларів — перевірте страховку.
Коли їхати і погода
Більшість сходжень припадає на липень, хоча перше сходження відбулося на початку червня. 2026 року команда «Каракорум Експедишнс» на чолі з Мірзою Алі вийшла на Скельну вершину ще до катастрофи; перед 30 липня кілька днів ішов сильний сніг, і частина альпіністів, вважаючи схили небезпечними, поїхала додому. Каракорум лежить північніше від непальських Гімалаїв: мусон тут слабший, але холодніше, і негода може тривати кілька днів. Зима тут екстремальна — перше зимове сходження вдалося лише 2013 року. Трекінг можливий із червня по вересень, найкраще — у липні й серпні.
Вода
Вода на Балторо завжди поруч, але це льодовикова тала вода зі струмків, забруднених тваринами і стоянками. Найчастіша хвороба на маршруті — кишкова інфекція, тож воду треба як слід кип'ятити або пропускати через фільтр і обробляти таблетками; беріть регідратаційні солі. На стоянках Джола, Пайю й Урдукас є туалети й вода для вмивання, у Конкордії — туалети, у базовому таборі Броуд-Піка зручностей майже немає. В організованих групах питну воду кип'ятять кухарі; між таборами несіть близько двох літрів. Льодовикові потоки біля базового табору й самі небезпечні: 1985 і 2013 року в них потонули двоє альпіністів. На горі вся вода — з розтопленого снігу.
Мобільний зв'язок та інтернет
У Скарду є мобільний зв'язок і вайфай у готелях та кафе, але за кінцем дороги надійного сигналу немає. На Балторо і в базовому таборі команди користуються супутниковими телефонами й трекерами; альпіністи, які потрапили в лавину 2026 року, мали супутникові трекери, що показали, куди їх знесло. У цьому прикордонному районі влада інколи обмежує зв'язок. Екстрені номери в Пакистані — 1122 (рятувальники і швидка) та 15 (поліція); насправді рятувальні роботи тут координують оператор, Альпійський клуб Пакистану й армійські гелікоптери.
Висота, небезпеки і безпека
Небезпеки поділяються на зрозумілі групи. Лавини сходять на нижній і середній частині гори, особливо між другим і третім таборами після снігопадів. Зриви забирають виснажених альпіністів на вершинному гребені з карнизами, частіше на спуску. Виснаження й висотна хвороба вище 7500 м убили 2006 року австрійця Маркуса Кронталера вже після виходу на вершину; через рік його брат спустив тіло з висоти 7900 м. Альпіністи й зникають у негоду: у березні 2013 року, під час першого зимового сходження, Мацей Бербека і Томаш Ковальський так і не повернулися до четвертого табору, а в липні 2013 року троє іранців, які проклали новий маршрут південно-західною стіною, зникли на спуску. Гинули люди й від каменепадів. Для трекерів ризики — висота (базовий табір близько 4800 м; піднімайте висоту ночівлі не більше ніж на 400 м на день), нестійкі ділянки стежки й кишкові інфекції.
Лавина 2026 року
Близько 9:30 ранку 30 липня 2026 року лавина накрила десятьох альпіністів на шляху з другого табору до третього на висоті близько 6600 м і знесла їх на сотні метрів униз; за даними трекера, Нірмала Пурджу протягло приблизно на 800 м. Загинули всі десятеро: Пурджа, пакистанський гід Сохаїл Сахі, американка Меллорі Гейс, Надіра аль-Харті з Оману (перша оманка на Евересті), китаєць Ван Чжун і непальці Пур Бахадур Гурунг, Кілі Пемба Шерпа, Німа Шерпа, Наванг Тінду Шерпа і Г'ялу Шерпа. Кілі Пемба Шерпа менш ніж за чотири тижні до того завершив на Нанга-Парбат програму всіх чотирнадцяти восьмитисячників. Команди на K2 відмовилися від штурму й долучилися до пошуків, які координував Альпійський клуб Пакистану; до 21 серпня знайшли дев'ять тіл. Пурджа, колишній військовий британського спецназу, прославився 2019 року, пройшовши всі чотирнадцять восьмитисячників приблизно за пів року, а 2021 року очолив перше зимове сходження на K2; на Броуд-Піку він намагався стати першою людиною, яка піднялася на всі чотирнадцять тричі.
Історія і назва
Конвей дав горі ім'я 1892 року, згадавши Брайтгорн — «Широкий ріг» у Швейцарських Альпах. Переклад мовою балті — Фалчан-Кангрі — місцеві мешканці не вживають. Відомості про те, чи дала їй номер зйомка Томаса Монтгомері 1856 року, розходяться: одні називають її К3, інші вважають, що від геодезиста її затуляв Машербрум.
1954 року німецька експедиція Карла Герліґкоффера піднялася приблизно до 6900 м. 1957 року невелика австрійська команда Маркуса Шмука йшла в «західноальпійському стилі» — без кисню, висотних носіїв і ланцюжка забезпечених таборів, що на той час було революцією. Буль вийшов на вершину в сутінках 9 червня, а менш ніж за три тижні, 27 червня, загинув на сусідній Чоголізі, коли в бурю під ним обламався карниз. 1975 року польська команда вперше піднялася на Центральну вершину; троє з п'ятьох сходжувачів загинули на спуску. 1982 року Єжи Кукучка і Войцех Куртика, маючи дозвіл лише на K2, піднялися на Броуд-Пік під час акліматизації й сказали зустрінутому на спуску Райнгольду Месснеру, що «гуляли неподалік»; 1984 року вони повернулися вже офіційно й пройшли траверсом Північну, Центральну й головну вершини. Того ж 1984 року Кшиштоф Велицький здійснив тут перше сходження на восьмитисячник за один день, а Курт Дімбергер через 27 років після першого сходження знову піднявся на вершину — разом із Джулі Тулліс. Першою жінкою на головній вершині 1983 року стала полька Кристина Пальмовська. 5 березня 2013 року Мацей Бербека, Адам Белецький, Томаш Ковальський і Артур Малек здійснили перше зимове сходження.
Цікаві факти
- 2015 року Анджей Баргель першим спустився з вершини на лижах.
- 2016 року француз Антуан Жирар пролетів над Броуд-Піком на параплані — це був перший політ параплана вище восьмитисячної вершини.
- 2019 року пакистанець Шехроз Кашиф піднявся на вершину в 17 років і став наймолодшим її підкорювачем.
- Мацей Бербека вийшов на Скельну вершину взимку ще в березні 1988 року — за 25 років до загибелі після першого повного зимового сходження.
FAQ
Яка висота Броуд-Піка? 8051 м — дванадцята за висотою гора світу; у старих джерелах 8047 м.
У чому проблема передвершини? Класичним маршрутом спершу виходиш на Скельну вершину (близько 8030 м), а справжня вершина — у кінці довгого відкритого гребеня; повне сходження означає дійти до неї.
Скільки часу триває сходження? Кілька тижнів: трекінг від Джоли до базового табору — близько тижня, далі акліматизаційні виходи через перший–третій табори й штурм на кілька днів від базового табору через четвертий.
Наскільки це складно? Не найтехнічніший із восьмитисячників, але серйозний: лавинонебезпечні схили між другим і третім таборами і довгий гребінь із карнизами, де більшість нещасних випадків стається на спуску.
Чи можна побачити Броуд-Пік без сходження? Так. Трекінг до базового табору K2 проходить через Конкордію і повз базовий табір Броуд-Піка (близько 4800 м); закладайте 10–16 днів від Скарду й назад.
Чи потрібен дозвіл? Так: альпіністам — дозвіл на експедицію зі збором через ліцензованого пакистанського оператора, трекерам — затверджений гід, візовий лист і збір національного парку.
Чи є вода дорогою? Льодовикових струмків багато, але вода забруднена — кип'ятіть, фільтруйте або знезаражуйте її. На горі воду отримують зі снігу.
Чи є мобільний зв'язок? За кінцем дороги — ні; беріть супутниковий телефон або трекер. Екстрені номери — 1122 і 15.
Коли найкраще йти? Головний місяць сходжень — липень; після сильних снігопадів чекайте, поки схили стабілізуються, перш ніж підніматися вище.