Найвища точка планети
Жодна точка земної поверхні не здіймається над рівнем моря вище за вершину Евересту. Офіційну висоту 8848,86 м оголосили 8 грудня 2020 року міністри закордонних справ Непалу та Китаю: у травні 2019 року прилади на вершину винесли непальські геодезисти, у 2020-му — китайські. Раніше вживали цифри 8848 м (Геодезична служба Індії у 1950-х, підтверджена Китаєм 1975 року) та 8844,43 м — висоту скельної основи без снігової шапки, виміряну китайцями 2005 року. Гора й далі росте на кілька міліметрів на рік: Індійська плита досі насувається під Азію.
Еверест — гора рекордів. Це найвищий із чотирнадцяти восьмитисячників і з «Семи вершин», перший восьмитисячник, підкорений узимку (поляки Кшиштоф Велицький і Лешек Ціхи, 17 лютого 1980 року), і найвідвідуваніший із них. На кінець 2024 року Гімалайська база даних налічувала майже 13 тисяч сходжень приблизно 7200 людей; лише з непальського боку Департамент туризму Непалу до грудня 2025 року зареєстрував 9825 підкорювачів. У травні 2026 року шерп-гід Камі Ріта піднявся на вершину в 32-й раз, а Лхакпа Шерпа — в 11-й, це рекорд серед жінок.
Сама вершина складена ордовицьким вапняком, що колись відклався на дні мілкого моря: у зразках з-під вершини знаходили уламки трилобітів і морських лілій.
Де розташований і як дістатися
Непальський бік Евересту входить до національного парку Сагарматха (1148 км², створений 1976 року, з 1979-го — об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО) в окрузі Солукхумбу, китайський — до національного природного резервату Джомолунгма. Найближчі сусіди — Лхоцзе (8516 м), Нупцзе (7855 м) і Чангзе (7580 м).
На південний бік майже всі прилітають до Лукли (аеропорт Тенцинга й Гілларі, 2860 м) — 527-метрова смуга на схилі, яку часто закриває хмарність. Від 2024 року більшість рейсів вилітає не з Катманду, а з Мантхалі (Рамечхап), за три-чотири години їзди від столиці. Довші варіанти — літак до Пхаплу або пішки від Джірі (близько п'яти–семи днів). Дороги до Лукли немає, тож вище все доставляють літаком, носіями або яками. До північного боку веде асфальтова дорога від Шосе Дружби до монастиря Ронгбук і Північного базового табору (5150 м); від 2019 року туристів без дозволу на сходження пускають лише до Ронгбука.
Трек до базового табору
Класичний маршрут іде долиною річки Дудх-Косі від Лукли через Пакдінг і Монджо, де розташований вхід до парку, до Намче-Базару (3440 м) — торговельного селища шерпів із банкоматами, пекарнями й суботнім ринком. Тут зазвичай роблять день відпочинку, далі йдуть через монастир Тенгбоче (3870 м), Пангбоче, Дінгбоче або Феріче (близько 4250 м, другий день акліматизації), Лобуче (4930 м) і Горакшеп (5160 м). З Горакшепа ходять до базового табору на льодовику Кхумбу (5364 м) і піднімаються на Кала-Паттар (близько 5550–5640 м): з цього пагорба відкривається класичний вигляд на вершину, якої з самого табору майже не видно.
На підйом закладають вісім–десять днів, на спуск — три-чотири, загалом 14–16 днів із запасом на нельотну погоду в Луклі. Технічно маршрут простий, але вище 3000 м висота ночівлі не повинна зростати більш ніж на 300–500 м за добу. Лоджі (ті-хауси) стоять на всьому шляху, намет не потрібен; вище Тенгбоче багато з них узимку зачиняються. Популярні варіанти — озера Гокіо, перевал Чо-Ла (5370 м) і трек «Три перевали».
Маршрути сходження
Південно-Східний гребінь (Непал). Маршрут перших сходжувачів і найпопулярніший. Експедиції тижнями живуть у Південному базовому таборі, поки «льодові лікарі» — команда шерпів — навішують драбини й мотузки в льодопаді Кхумбу, хаосі сераків і тріщин, що сповзає приблизно на метр за добу. Його проходять до світанку, поки мороз тримає лід. Вище розташовані табір I (близько 6065 м) і у верхів'ях Західного цирку під стіною Лхоцзе табір II (близько 6500 м). Перилами піднімаються стіною Лхоцзе до табору III (близько 7470 м), далі через Жовтий пояс і Женевський контрфорс — до табору IV на Південному сідлі (близько 7920 м). Штурм починається близько опівночі: «Балкон» (8400 м), Південна вершина (8750 м), відкритий карнизний траверс і колишня сходинка Гілларі (8790 м) — 12-метрова скельна стінка, яку майже зруйнував землетрус 2015 року, — а далі нескладний сніг до вершини. Близько 95 % підкорювачів користуються киснем, здебільшого вище 8000 м; підйом у день штурму триває 10–12 годин, ночувати повертаються на Південне сідло.
Північний гребінь (Тибет). Від Північного базового табору (близько 5150–5180 м) піднімаються льодовиком Східний Ронгбук до передового базового табору (близько 6500 м) і перилами — на Північне сідло (7010 м). Далі табори стоять на Північному гребені (близько 7775 м) і біля підніжжя Жовтого пояса (близько 8230 м). У день штурму долають Першу сходинку й Другу (8577–8626 м), де з 1975 року висить драбина, встановлена китайськими альпіністами, потім Третю сходинку і 50-градусний сніговий схил до вершинного гребеня. Цією лінією йшли британські експедиції 1920-х; першими з півночі 25 травня 1960 року піднялися китайці Ван Фучжоу, Гонбу і Цюй Іньхуа.
Є ще понад десяток маршрутів, серед них Південно-Західна стіна (вперше пройдена 1975 року) і Західний гребінь, але ними ходять рідко.
Дозволи, вартість і правила
Непал стягує з кожного іноземного альпініста роялті. За даними Департаменту туризму на 2026 рік, на звичайний маршрут це 15 000 доларів США навесні (березень–травень), 7500 — восени і 3750 — узимку або влітку; інші маршрути навесні коштують 10 000 доларів. Експедиція також вносить заставу 4000 доларів за вивезення сміття, мусить узяти державного офіцера зв'язку, а кожен учасник і працівник має здати в базовому таборі щонайменше 8 кг сміття; команди реєструються в Комітеті з контролю за забрудненням Сагарматхи в Намче. 2025 року Непал оголосив про намір видавати дозвіл на Еверест лише тим, хто вже піднімався на непальський семитисячник; до середини 2026 року правило офіційно так і не ухвалили. У 2026 році видано рекордну кількість дозволів — 492. З гідами, киснем і логістикою експедиція коштує десятки тисяч доларів на людину.
Трекери платять за вхід до національного парку Сагарматха (3000 непальських рупій для іноземців) і за місцевий дозвіл сільського муніципалітету Кхумбу-Пасанг-Лхаму; обидва продають у Луклі або Катманду. Рада з туризму Непалу вносить район Евересту до переліку маршрутів, де з 2023 року обов'язковий ліцензований гід, але місцева влада видає власний дозвіл, і самостійні трекери й далі ходять стежкою — перед поїздкою уточніть чинні правила. Для дронів потрібні окремі дозволи. З тибетського боку сходження організовують через китайську владу, і дозволи видають не щороку (іноземцям їх не давали у 2008, 2009 і 2020 роках).
Коли їхати й погода
Більшість сходжень припадає на травень, коли перед мусоном струминна течія відходить на північ і відкриваються «вікна» затишшя, часто лише на кілька днів. Восени на вершину піднімаються рідше через свіжий сніг. У січні середня температура на вершині близько −36 °C, вітер 160 км/год — звична справа, а в лютому 2004 року зафіксували пориви 280 км/год. Трекерам найкраще з березня до середини травня (цвітуть рододендрони, але більше серпанку) та з кінця вересня до середини листопада (найпрозоріша погода). Мусон із червня по вересень приносить хмари, дощі й скасовані рейси, а взимку вище Тенгбоче лежить сніг.
Вода на маршруті
У кожному селі є ті-хауси, де продають бутильовану й кип'ячену воду та чай; що вище, то дорожче — нагорі літр води в пляшці коштує кілька сотень рупій. Пластик у Кхумбу не переробляють, тож розумніше взяти одну-дві багаторазові пляшки й купувати кип'ячену воду в лоджах або очищати воду з крана й струмків фільтром, УФ-стерилізатором чи таблетками. Сирої води не пийте, хоч би якою чистою вона здавалася. Наберіть води перед довгими підйомами від мостів через Дудх-Косі до Намче та від Пхункі-Танги до Тенгбоче — там немає ті-хаусів. На висоті потрібно три-чотири літри на день: зневоднення посилює гірську хворобу.
Мобільний зв'язок та інтернет
Зі зв'язком тут краще, ніж можна чекати. 2010 року оператор Ncell збудував уздовж маршруту мережу 3G із найвищою базовою станцією біля базового табору, на висоті близько 5200 м; сім-картки Nepal Telecom вважають надійнішими у віддалених районах. Місцевий провайдер Everest Link, заснований 2014 року, тримає мережу Wi-Fi на сонячних батареях із десятків веж між Луклою і базовим табором; його картки продають у крамницях і лоджах Лукли, Намче, Дінгбоче та Гокіо. За Wi-Fi і заряджання в лоджах беруть окрему плату. У глибоких долинах і в негоду сигнал зникає, тож завантажте карти й прогноз ще в Намче. З тибетського боку China Mobile 2007 року поставила вежі на висотах 5200, 5800 і 6500 м. Експедиціям у Непалі для супутникових телефонів потрібен офіційний дозвіл. Екстрені номери — 1144 (туристична поліція) і 100 (поліція); Гімалайська рятувальна асоціація має медпункт у Феріче (4250 м) і в сезон сходжень — клініку Everest ER у базовому таборі.
Висота, небезпеки й безпека
Головна загроза для трекерів — гірська хвороба: головний біль, нудота й запаморочення вище 2500 м — сигнал припинити підйом, а за погіршення треба спускатися. Гелікоптери забирають постраждалих із базового табору й нижче, страховка має покривати евакуацію. На вершині тиск становить близько третини від рівня моря; неакліматизована людина знепритомніла б за кілька хвилин. До травня 2024 року на Евересті загинули 340 людей, понад 200 тіл лишаються на горі. Найтяжчі катастрофи — буря 10–11 травня 1996 року (вісім загиблих за день, п'ятнадцять за сезон), льодова лавина в льодопаді 18 квітня 2014 року (16 непальських гідів) і лавина, що зійшла на базовий табір після землетрусу 25 квітня 2015 року. За даними Гімалайської бази даних, з 1953 по 2016 рік у льодопаді загинули 44 людини. Небезпеку посилюють черги під вершиною в короткі погодні вікна, як у травні 2019 року.
Історія та назви
1852 року бенгальський математик Радганатх Сікдар встановив, що «Пік XV» — найвища відома вершина; 1856 року Ендрю Во оголосив його висоту в 29 002 фути й запропонував назвати гору на честь свого попередника Джорджа Евереста, який сам був проти. Непальське Сагарматха означає приблизно «голова в небі», тибетське Джомолунгма — «свята мати»; ця назва є вже на китайській мапі 1721 року.
Британці у 1920-х роках штурмували гору з Тибету. 1922 року люди вперше піднялися вище 8000 м, а 8 червня 1924 року Джордж Меллорі та Ендрю Ірвін зникли високо на Північно-Східному гребені; тіло Меллорі знайшли 1999 року, і суперечка про те, чи дійшли вони до вершини, не вщухає. Після відкриття Непалу швейцарці 1952 року разом із Тенцингом Норгеєм досягли близько 8595 м. Дев'ята британська експедиція під керівництвом Джона Ганта вивела новозеландця Едмунда Гілларі й Тенцинга Норгея на вершину об 11:30 29 травня 1953 року; новина дійшла до Лондона вранці в день коронації Єлизавети II. Серед наступних віх — перша жінка Дзюнко Табеї (16 травня 1975 року) і перше сходження без кисню Райнгольда Месснера та Петера Габелера (8 травня 1978 року).
Цікаві факти
- Найдалі від центру Землі — вершина Чимборасо в Еквадорі, найвища від підніжжя — Мауна-Кеа, але над рівнем моря суперників у Евересту немає.
- 2005 року французький пілот Дідьє Дельсаль посадив гелікоптер на вершину.
- На Південному сідлі з 2008 року працює метеостанція, а станція «Балкон» на висоті близько 8430 м, встановлена 2019 року, була найвищою на Землі.
- 22 травня 2019 року з непальського боку на вершину за один день піднялися 223 людини — рекорд.
FAQ
Яка висота Евересту? 8848,86 м за спільною непальсько-китайською зйомкою, оголошеною 2020 року. Це найвища гора Землі над рівнем моря.
Скільки триває сходження на Еверест? Комерційна експедиція зазвичай триває 50–60 днів, більшість часу йде на акліматизацію між базовим табором і верхніми таборами; у день штурму підйом від Південного сідла триває 10–12 годин.
Скільки йти до базового табору? Зазвичай 12–16 днів від Лукли й назад: вісім–десять днів угору з двома днями відпочинку і три-чотири дні вниз.
Наскільки це складно? Трек до базового табору технічно простий, але довгий і високий. Для сходження потрібен висотний досвід, уміння ходити в кішках і перилами, більшості — кисень і велика команда підтримки.
Скільки коштує дозвіл на Еверест? На 2026 рік роялті Непалу для іноземця на звичайному маршруті — 15 000 доларів навесні, 7500 восени і 3750 узимку чи влітку, плюс застави й витрати на офіцера зв'язку.
Чи є вода на маршруті? Так. У ті-хаусах кожного села продають бутильовану й кип'ячену воду; беріть багаторазові пляшки й фільтр або таблетки, сирої води не пийте.
Чи є мобільний зв'язок та інтернет? На більшій частині маршруту так: мережі Ncell і Nepal Telecom сягають високо в долину, а Everest Link продає картки Wi-Fi для лоджів аж до базового табору. Екстрені номери — 1144 і 100.
Коли краще їхати? Для сходження — у травні. Для трекінгу — з березня до середини травня та з кінця вересня до середини листопада.