Чим відома Макалу
Вищі за Макалу лише Еверест, K2, Канченджанга і Лхоцзе. Зазвичай її висоту вказують як 8485 м; Департамент туризму Непалу в таблицях дозволів використовує 8463 м, а деякі джерела наводять 8481 м. Головне в Макалу — форма: відокремлена піраміда з чотирма гребенями й чотирма стінами, що стоїть осібно від основної групи Евересту, тож із долини Барун вона здіймається над базовим табором приблизно на 3600 м одним масивом. До неї належать дві бічні вершини: Макалу II, або Кангчунгцзе (7678 м), приблизно за 3 км на північний північний захід, і Чомо-Лонзо (близько 7800 м) за 5 км на північний північний схід, за широким плато. На південно-східному гребені є ще нижча Південно-Східна вершина, її висоту джерела подають по-різному.
Альпіністи відносять Макалу до найтехнічніших восьмитисячників: на класичному маршруті є круті відкриті ділянки й гострі, мов ніж, гребені, а фінальна вершинна піраміда потребує скельного лазіння. Особливе місце гора має і в історії гімалайського альпінізму. 1955 року на вершину за три дні зійшла вся французька команда з дев'яти людей — тоді, як правило, вершини досягали один-два учасники експедиції, а решта працювала на них. Книжка керівника експедиції так і називалася: «Макалу. Найвища вершина, підкорена всією командою». До 2015 року на вершину проклали 17 різних маршрутів.
Де розташована і як дістатися
Макалу стоїть на Головному Гімалайському хребті в масиві Махалангур-Гімал, в окрузі Санкхувасабха непальської провінції Коші, приблизно за 170 км на схід від Катманду. Північний бік лежить у Тибеті, у національному природному заповіднику Джомолунгма; усі сходження й треки починаються в Непалі.
Ворота району — містечко Тумлінгтар на широкій річковій терасі між річками Арун і Сабха, на висоті близько 410 м. Літак із Катманду летить близько 40 хвилин (рейси виконують Buddha Air і Yeti Airlines), є рейси з Біратнагара й дорога з рівнин. З Тумлінгтара джип за чотири-п'ять годин довозить до села Нум на гребені (близько 1560 м), де починається трек. На тій самій дорозі стоїть адміністративний центр округу, Кхандбарі. Беріть найраніший рейс: через джип із Нума на зворотному шляху часто доводиться ночувати біля аеродрому.
Трек до базового табору Макалу
Класичний трек — маршрут туди й назад завдовжки близько 15 днів від Катманду. Організація Great Himalaya Trail оцінює його як «важкий»: нерівні стежки, круті ділянки, мало вказівників. Типовий графік:
- Нум — Седува (4,5 год): спуск до річки Арун (760 м) і підвісного мосту, потім три години підйому до торговельного села Седува (1500 м), де трекери реєструються в національному парку.
- Седува — Ташігаон (3,5 год): через Мурміданду й Нарбугаон до Ташігаона (2100 м), останнього села; тут гіди закуповують харчі й пальне.
- Ташігаон — Кхонгма-Данда (близько 7 год): крутий підйом на 1400 м хмарним лісом, обвішаним орхідеями, повз сезонну чайну в Уншісі (3110 м) до ті-хауса на гребені Кхонгма-Данда (3500 м). Тут варто влаштувати день акліматизації.
- Кхонгма-Данда — Мумбук (7,5 год, найважчий день): гребенем повз Каума-Ла (3603 м), угору до перевалу Шиптона (Туту-Ла, 4125 м), униз до озера Кало-Покхарі, через Кеке-Ла (4170 м) і круто вниз до кам'яних хижок Мумбука (3540 м).
- Мумбук — Янгле-Кхарка (6,5 год): у долину Барун стежкою, яку часто руйнують зсуви, повз луку Нехе-Кхарка (3700 м) до Янгле-Кхарки (близько 3557 м).
- Янгле-Кхарка — Лангмале-Кхарка (6,5 год): коритоподібною долиною під прямовисними скелями й льодовиками, повз водоспад, що падає всередині величезної печери, до Лангмале-Кхарки (4410 м), де є кілька ті-хаусів.
- Лангмале-Кхарка — базовий табір Макалу (4,5 год): мореною повз пасовища Шерсонг (4630 м) до кам'яних хижок базового табору (близько 4870 м).
Запасний день у базовому таборі дає змогу пройти вище долиною й побачити південну стіну Макалу, Барунцзе і Чамланг. Назад ідуть тим самим шляхом. Досвідчені альпіністи можуть продовжити шлях до району Евересту через три льодовикові перевали понад 5800 м — Шерпані-Кол (6180 м), Вест-Кол (6190 м) і Амфу-Лапча (5845 м); для них потрібні мотузки, кішки й гід.
Маршрути сходження
Класичний маршрут — шлях французів 1955 року. З нижнього базового табору на висоті близько 4870 м експедиції піднімаються мореною до передового базового табору (близько 5700 м), далі льодовиком Чаго виходять на сідловину Макалу-Ла (близько 7400 м) між Макалу і Кангчунгцзе й завершують підйом північним боком вершинної піраміди. Зазвичай над базовим табором ставлять чотири табори й навішують мотузки на більшій частині шляху. Комерційні програми закладають близько дев'яти днів на підхід і приблизно три тижні на акліматизаційні виходи та штурм.
Решта головних маршрутів належить до найскладніших у Гімалаях: південно-східний гребінь (уперше пройдений японцями 1970 року), дуже технічне західне ребро (Бернар Мелле і Янік Сеньєр, 1971), південна стіна (югославська експедиція 1975 року, коли Мар'ян Манфреда вперше зійшов на вершину без кисню), південне ребро (Чехословаччина, 1976) і західна стіна, яка відбила сім експедицій, доки її не пройшла російська команда 1997 року.
Національний парк Макалу-Барун
Парк створено 1992 року як східне продовження Національного парку Сагарматха; він займає 1500 км², довкола лежить буферна зона площею 830 км². Від долини Аруну на висоті близько 344 м до вершини Макалу перепад становить понад 8000 м — від лісів із салу до скель і льоду. Ботаніки нарахували тут 3128 видів квіткових рослин, зокрема 25 із 30 видів рододендронів Непалу та 47 видів орхідей, а також 440 видів птахів і 88 видів ссавців, серед них сніжний барс, мала панда, димчастий леопард і гімалайський тар. Верхня частина долини Барун стала першим у Непалі суворим природним резерватом. Своєю появою парк почасти завдячує єті: у 1980-х роках працівники організації The Mountain Institute обстежували долину, шукаючи розгадку легенди, і знайшли таке біологічне багатство, що 1985 року запропонували створити заповідну територію.
Дозволи, вартість і правила
За даними Департаменту туризму Непалу (збірник Facts and Figures 2026), іноземний альпініст платить роялті 3000 доларів США навесні (березень–травень), 1500 доларів восени й 750 доларів узимку або влітку. Кожна експедиція вносить заставу 3000 доларів за вивезення сміття й бере державного офіцера зв'язку; поза Кхумбу команди мусять зносити сміття вниз, здавати придатні до переробки відходи місцевій владі та везти додому використані кисневі балони й батарейки. На супутникові телефони потрібен офіційний дозвіл. Навесні 2025 року дозволи на Макалу отримали 79 альпіністів у 8 командах, а до грудня 2025 року Департамент нарахував 917 сходжувачів.
Трекери платять за вхід до Національного парку Макалу-Барун (3000 непальських рупій для іноземців і 1500 для громадян країн СААРК, дані на 2026 рік). Рада з туризму Непалу включає трек до базового табору Макалу до списку маршрутів, де з 31 березня 2023 року обов'язкові ліцензований гід і картка TIMS. Частина округу Санкхувасабха біля тибетського кордону закрита для вільного відвідування; офіційна ставка дозволу — 20 доларів на тиждень з особи за перші чотири тижні, але організація Great Himalaya Trail у серпні 2025 року вказувала для району Макалу 40 доларів на тиждень восени, тож уточнюйте актуальний дозвіл і ціну в агентстві.
Коли їхати і погода
Найкращі місяці — квітень–травень і жовтень–листопад. Навесні на Кхонгма-Данді цвітуть рододендронові й орхідейні ліси; після мусону повітря найпрозоріше, і це найкращий час для краєвидів і високих перевалів. З грудня по березень і в мусон (з червня до середини жовтня) долини Аруну й Баруну женуть до Макалу вологе повітря, і сильні снігопади можуть закрити Кхонгма-Данду й перевал Шиптона. У парку випадає близько 4000 мм опадів на рік, приблизно 70 відсотків — у мусон із червня до кінця вересня. Експедиції працюють навесні й восени.
Вода
Нижче Ташігаона села й струмки трапляються майже щодня. На довгому підйомі від Ташігаона до Кхонгма-Данди немає зручного місця для обіду з проточною водою, тож виходьте з двома-трьома літрами й перекусом. Вище ті-хауси та сезонні хижки на Кхонгма-Данді, у Мумбуку, Янгле-Кхарці й Лангмале-Кхарці можуть закип'ятити воду, а в основні сезони базові продукти продають — що вище, то дорожче — аж до базового табору, де експедиції лишають усе що завгодно, від гасу до сублімованої їжі. Струмки в долині Барун живляться льодовиками й течуть повз пасовища яків: знезаражуйте всю воду фільтром, таблетками або кип'ятінням. Альпіністи вище базового табору топлять сніг.
Мобільний зв'язок та інтернет
Розраховуйте на стабільний сигнал переважно в містечках на дорозі, таких як Тумлінгтар і Кхандбарі. За кінцем дороги зв'язок, найімовірніше, буде уривчастим, а в долині Барун і в базовому таборі готуйтеся до довгих відрізків зовсім без нього. Завантажте карти й прогноз до виходу з Нума, візьміть павербанк і подумайте про супутниковий комунікатор для екстрених випадків; експедиціям на супутникові телефони потрібен дозвіл влади. У деяких ті-хаусах можна за плату зарядити техніку. Екстрені номери Непалу: 100 (поліція), 102 (швидка допомога) і 1144 (туристична поліція); евакуація з долини Барун можлива лише гелікоптером, тож страховка має її покривати.
Висота, небезпеки та безпека
Трек набирає висоту швидко: день від Ташігаона до Кхонгма-Данди — це підйом приблизно на 1400 м, а наступного етапу стежка переходить за 4100 м через перевал Шиптона, тому день відпочинку на Кхонгма-Данді важливий, а при головному болю, нудоті чи порушенні координації треба спускатися. Між Мумбуком і Янгле-Кхаркою стежка перетинає нестійкі зсуви з каменепадами згори. Поза основними сезонами перевали може засипати снігом.
На горі небезпечні лавини, крутий лід і технічна вершинна піраміда. До кінця 2009 року на вершині побували 323 людини, загинули 29. У січні 2006 року на Макалу зник француз Жан-Крістоф Лафай, який намагався самотужки здійснити перше зимове сходження. Навесні 2026 року загинули двоє: американку на спуску після вершини накрила лавина на висоті близько 7000 м, а чеський альпініст захворів на висоті й помер на Макалу II.
Історія і назва
Назва, можливо, походить від санскритського Махакала, «Великий чорний», — божества, пов'язаного з Шивою; тому її часто перекладають як «Чорний велетень». Місцеві жителі іноді називають гору Кумба Карна, «велетень», а мовою лімбу — Макалунгма. Уперше її обстежили учасники британської розвідки Евересту 1921 року з боку Тибету, а 1952 року Ерік Шиптон, Чарльз Еванс, Едмунд Гілларі та Джордж Лоу перейшли з Кхумбу до льодовика Барун і дійшли до місця нинішнього базового табору.
Навесні 1954 року американська експедиція клубу Sierra Club намагалася пройти південно-східний гребінь, але безперервні бурі зупинили її приблизно на 7100 м; новозеландську групу з Гілларі підвели травми й хвороби. Восени того ж року французька розвідка під керівництвом Жана Франко знайшла ключ до вершини — сідловину на північному боці — і вперше зійшла на Кангчунгцзе та Чомо-Лонзо. Навесні французи повернулися: 15 травня 1955 року на вершину вийшли Жан Кузі та Ліонель Терай, 16 травня — Франко, Гвідо Маньоне і сирдар Г'ялцен Норбу, 17 травня — Жан Був'є, Серж Купе, П'єр Леру й Андре Віалатт. Першим непальцем на вершині став Анг Чепал Шерпа 1 травня 1978 року. 1981 року Єжи Кукучка самотужки, в альпійському стилі й без кисню, проклав новий маршрут північно-західним боком. Перше зимове сходження здійснили Сімоне Моро і Денис Урубко 9 лютого 2009 року.
Цікаві факти
- Жан Кузі недовго пережив свій успіх: 1958 року він загинув від каменепаду в горах Деволюї у Франції.
- 1994 року Анатолій Букреєв із клієнтом спустилися, певні, що були на вершині, і лише потім зрозуміли, що сплутали з нею сусідній виступ. Букреєв повернувся й зійшов на справжню вершину разом із Нілом Бейдлманом 15 травня — у річницю першого сходження.
- Російське сходження 1997 року західною стіною отримало «Золотий льодоруб», але двоє учасників, Салават Хабібуллін та Ігор Бугачевський, загинули.
- 2010 року троє альпіністів із Сум — Сергій Бублик, Володимир Рошко і Дмитро Венславовський — уперше пройшли південно-західне ребро в складі національної експедиції «Україна — Макалу 2010».
- 2022 року еквадорець Карл Еглофф піднявся з передового базового табору на вершину за 17 годин 18 хвилин без кисню.
FAQ
Яка висота Макалу? 8485 м, це п'ята за висотою гора світу; у таблицях дозволів Непалу вказано 8463 м.
Скільки триває трек до базового табору Макалу? Близько 15 днів від Катманду: переліт до Тумлінгтара, джип до Нума й приблизно вісім днів ходьби до базового табору (близько 4870 м) з днем відпочинку, плюс чотири-п'ять днів назад.
Наскільки складний трек? Він важкий: ходові дні по шість — сім із половиною годин нерівними, крутими й погано позначеними стежками, підйом на 1400 м за день і два перевали понад 4100 м. Ночують у простих ті-хаусах або наметах.
Наскільки складно зійти на Макалу? Це один із найтехнічніших восьмитисячників, із крутими відкритими ділянками й скельним лазінням на вершинній піраміді. Розраховуйте приблизно на місяць на горі й серйозний досвід на 7000–8000 м.
Які дозволи потрібні? Для треку — плата за Національний парк Макалу-Барун (3000 рупій), картка TIMS з ліцензованим гідом і, за даними організаторів треків, дозвіл на закриту зону Санкхувасабхи. Для сходження — роялті 3000 доларів навесні або 1500 восени (2026 рік) і застава 3000 доларів за сміття.
Чи є вода на маршруті? Так, у струмках і ті-хаусах, але на підйомі від Ташігаона до Кхонгма-Данди надійної води немає. Знезаражуйте все, що п'єте.
Чи є мобільний зв'язок? Переважно в містечках біля дороги довкола Тумлінгтара; у долині Барун і в базовому таборі його майже або зовсім немає. Візьміть супутниковий комунікатор; екстрені номери — 100 і 1144.
Коли найкраще їхати? У квітні–травні та жовтні–листопаді. Узимку й у мусон сніг може закрити перевали.