Чим відомий Арарат
Мало яка гора важить так багато для такої кількості людей. Арарат — найвища точка Туреччини й одна з найвиразніших вершин світу: за відносною висотою (3611 м) він входить приблизно в першу півсотню на планеті й посідає третє місце в Західній Азії після Ельбрусу та Демавенду. У Книзі Буття сказано, що ковчег зупинився «на горах Араратських», і приблизно з XI століття вірмени пов'язують це місце саме з цією горою — відтоді традиція міцно закріпилася, а пошуки ковчега тривають і досі. Для вірмен це Масіс, гора їхньої історії, яку в ясну днину видно з Єревана через кордон, закритий від 1993 року.
Офіційна турецька назва — Агри-Даг (Ağrı Dağı), її зазвичай перекладають як «гора болю». Курдська назва Чійає Агірі означає «вогняна гора», традиційна перська Кух-е Нух — «гора Ноя». У Туреччині головну вершину називають ще вершиною Ататюрка, а Малий Арарат — вершиною Іненю.
Два конуси й льодова шапка, що тане
Арарат — величезний стратовулкан площею близько 1100 км², завдовжки приблизно 45 км і завширшки 30 км. Великий і Малий Арарат — два окремі конуси за 13 км один від одного, між ними лежить лавове плато Сердарбулак на висоті близько 2600 м. Малий Арарат (3896 м, за деякими даними 3925 м) — правильний крутий конус, Великий — широкий купол, вершина якого схована під вічним льодом.
Востаннє вулкан дав про себе знати 2 липня 1840 року: на північно-східному схилі стався паровий вибух і землетрус магнітудою 7,4. Зсув і селевий потік знищили вірменське село Ахурі, де загинули близько 1900 людей, і монастир Святого Акопа вище по схилу; загалом у регіоні могли загинути до 10 тисяч осіб.
Льодова шапка відступає. У 1950-х роках від неї спускалися 11 вивідних льодовиків, а площа зледеніння становила близько 10 км²; за супутниковими даними, у 1976 році вона скоротилася до 8,0 км², а до 2011 року — до 5,7 км², тобто на 29% за 35 років. Разом із льодом нижчає й сама вершина: 5137 м — значення Геологічної служби США й топографічних карт, у старших довідниках і багатьох російськомовних джерелах наводять 5165 м, а за недавніми оцінками нині висота може становити лише близько 5125 м.
Де розташований і як дістатися
Гора стоїть у Східній Анатолії між річками Аракс і Мурат. Базою для сходжень є Догубаязит — місто приблизно за 25 км на південний захід від гори та за 35 км від іранського кордону; в історичних джерелах його називають Баязетом. Найближчі аеропорти — Ігдир (близько 70 км на північ від гори) та Агри (близько 100 км на захід), до обох щодня літають рейси зі Стамбула, переліт трохи більше двох годин. Зазвичай агенція зустрічає групу в аеропорту чи в Догубаязиті й сама довозить до початку маршруту.
З Вірменії до гори не підійти: суходільний кордон між Туреччиною та Вірменією закритий від квітня 1993 року, тож до гори, що височіє над Єреваном, можна дістатися лише через Туреччину.
Південний маршрут
За даними губернаторства провінції Агри, на Великий Арарат дозволено підніматися лише з боку, що належить до району Догубаязит, маршрутом Догубаязит — село Топчатан — Елі. Це класичний південний маршрут, і сьогодні ходять практично тільки ним.
- Село Елі — табір 1 (близько 3200 м). Пішки йти починають із висоти близько 2200–2250 м. Стежка піднімається нижніми схилами, набір близько 1000 м, приблизно 4 години; намети, продукти й баули везуть коні.
- День акліматизації. У більшості програм — вихід до висоти близько 4200 м і спуск на ночівлю в табір 1.
- Табір 1 — табір 2 (близько 4200 м). Ще близько 1000 м набору крутішим кам'янистим схилом, 4–6 годин. Табір 2 — наметова стоянка серед каміння.
- День сходження. Вихід близько другої ночі, на вершину приходять на світанку, через 6–8 годин. Вище приблизно 4800 м починається вічна льодова шапка, тому останні кілька сотень метрів завжди йдуть снігом і льодом крутизною 30–45°. Потрібні «кішки» та льодоруб, для страховки використовують мотузку. Спуск довгий, і багато груп того ж дня сходять до табору 1 або нижче.
Агенції пропонують програми від 4 до 12 днів; найпопулярніші, на 5–7 днів, мають день акліматизації та резервний день на негоду. Технічно маршрут простий, але від Елі це близько 2900 м набору й ночівля вище 4000 м, і чимало тих, хто бував і там, і там, вважають Арарат важчим за Кіліманджаро.
Інші схили й Малий Арарат
Існують і маршрути з півночі, від Ігдира, що починаються біля невеликого озера Кеп-Гьолю, і зі сходу. На них більше льодовикового рельєфу, північний маршрут вважається технічно складнішим. За чинними правилами звичайним групам вони закриті. На Малий Арарат теж потрібен дозвіл, і підніматися на нього можна лише північно-західним маршрутом.
Дозволи, гіди й вартість
Арарат входить до національного парку Агри-Даг, створеного 2004 року, і лежить у чутливій прикордонній зоні. У 1990 році через курдський конфлікт сходження заборонили, 1998-го заборону частково зняли, а з початку 2000-х іноземцям дозволено підніматися за певних умов. На 2025–2026 роки для приїжджих діють такі правила:
- на Великий і Малий Арарат потрібен дозвіл на сходження;
- іти можна лише з ліцензованим турецьким гідом, самостійні сходження заборонені;
- найпростіше й найзвичніше оформити дозвіл через ліцензовану турецьку туристичну агенцію, якій ви передаєте паспортні дані;
- закладайте час: оператори радять починати приблизно за два місяці, хоча досвідчені агенції інколи впораються швидше.
Збір за дозвіл зазвичай входить у вартість туру, як і гід, табори, харчування, коні та трансфери; ціна залежить від розміру групи й компанії. Сходження без дозволу незаконне, і розраховувати на допомогу в разі біди тоді не варто.
Коли їхати й погода
Губернаторство називає сезоном сходжень липень, серпень і вересень; оператори вважають найстабільнішим періодом середину липня — початок вересня. У червні нагорі ще багато снігу, а з жовтня холод і бурі роблять сходження серйозним. Зимові сходження здійснюють від 1970 року, але це завдання для досвідчених альпіністів. За одне літнє сходження можна потрапити і в спеку на нижніх схилах, і в сильний мороз із вітром на вершинному куполі, тож одяг потрібен на обидва випадки. Після обіду часто збираються хмари й грози — ще одна причина виходити вночі.
Вода
Притулків і крамниць на горі немає. У таборах воду беруть зі струмків, які живить сніг, що тане вище; агенція набирає її й дає групі кип'ячену воду та чай. Наприкінці сезону струмочки міліють і несуть каламуть, тож усе, що набираєте самі, знезаражуйте або кип'ятіть. На штурм беріть щонайменше 1,5–2 літри в термосі чи пляшці в термочохлі: до світанку вище 4500 м вода в пляшках і трубках питних систем замерзає.
Мобільний зв'язок та інтернет
Мережі турецьких операторів покривають південний схил, за словами гідів, сигнал є навіть на вершині, але за гребенями й у западинах можливі провали. Електрики на горі немає — беріть павербанк і тримайте телефон у теплі. На Wi-Fi на горі не розраховуйте. Номер екстрених служб у Туреччині — 112; першою ланкою зв'язку з рятувальниками є ваш гід і агенція, і це ще один аргумент не йти без дозволу.
Висота, небезпеки й безпека
Головна небезпека — висота: підйом із 2200 м до 5100 м за кілька днів викликає головний біль, нудоту й занепад сил, тому день акліматизації в таборі 1 дуже бажаний. На льодовій шапці зрив може перейти в довге ковзання, і альпіністи діставали там тяжкі травми; хуртовина й біла імла можуть застати людей на куполі навіть наприкінці літа — у вересні 2006 року двоє італійських альпіністів замерзли на спуску. Між таборами небезпечні каменепади й сипкий ґрунт. Якщо погода псується чи група йде надто повільно — повертайте назад.
Історія сходжень
Місцеві вірмени вірили, що смертному на вершину не піднятися. Перше задокументоване сходження здійснили 9 жовтня (27 вересня за старим стилем) 1829 року професор Дерптського університету Фрідріх Паррот і вірменський письменник Хачатур Абовян разом із двома російськими солдатами, Олексієм Здоровенком і Матвієм Чалпановим, та двома жителями Ахурі, Ованесом Айвазяном і Мурадом Погосяном. Вони вийшли з монастиря Святого Акопа (1943 м), досягли вершини о 15:15 і виміряли ртутним барометром 5250 м. Абовян видовбав у льоду яму й поставив дерев'яний хрест, звернений на північ, а шматок вершинного льоду забрав униз у пляшці, вважаючи цю воду святою. Згодом він написав «Рани Вірменії» — перший роман сучасною вірменською мовою.
Слідом за ними на вершину піднімалися Спаський-Автономов 1834 року, геолог Герман Абіх 1845-го та британський політик Джеймс Брайс, який 1876 року зійшов сам. Перше зимове сходження здійснив турецький альпініст Бозкурт Ергьор 21 лютого 1970 року.
Ноїв ковчег
Біблія говорить про «гори Араратські» — більшість дослідників розуміють під цим край стародавнього Урарту, а не одну вершину, а в ранніх перекладах це місце названо «горами Вірменії». Коли ототожнення з цією горою закріпилося, її почали зображати на середньовічних картах світу від XI століття. Вірменський переказ розповідає про святого Якова Нісібінського, який намагався піднятися на гору, щоб знайти ковчег, заснув неподалік вершини і, прокинувшись, знайшов поруч його уламок, залишений ангелом; реліквію, яку вважають цим уламком, зберігають в Ечміадзині. Від 1856 року близько 200 людей із понад 20 країн заявляли, що бачили ковчег на Арараті, але жодних наукових підтверджень так і не з'явилося.
Приблизно за 29 км на південь від вершини, неподалік Догубаязита, розташоване 164-метрове утворення у формі човна — об'єкт Дурупинар, який видають за рештки ковчега. Геологи вважають його природною скельною формою.
Арарат і Вірменія
Північні схили від 1828 року належали Російській імперії й відійшли Туреччині за Московським і Карським договорами 1921 року, а 1932 року Туреччина та Іран змінили кордон на Малому Арараті. Для вірмен гора лишилася головним національним образом: її карбували на монетах царів династії Арташесидів, вона є на гербах Першої республіки, Радянської Вірменії та нинішньої держави (герб знову ухвалено 1992 року, з ковчегом на вершині), а також на гербі й прапорі Єревана. Відомий анекдот про те, як радянські дипломати відповіли на турецький протест проти вірменського герба: на турецькому прапорі зображено півмісяць, хоча Місяць Туреччині не належить. В опитуванні 2024 року 86% вірмен сказали, що відчувають сильні емоції, коли бачать гору.
Що подивитися в Догубаязиті
Вільний день до чи після сходження часто проводять у місті. На високій терасі неподалік стоїть палац Ісхак-паші, який будували з 1685 по 1784 рік і в якому поєднані османські, перські, курдські й вірменські риси; його зображали на купюрі в 100 лір. Місто має й воєнну історію: у червні 1877 року, під час російсько-турецької війни, гарнізон приблизно з 1500 осіб 23 дні тримав оборону в місцевій цитаделі, відомій тоді як фортеця Баязет.
FAQ
Яка висота Арарату? 5137 м — це найвища точка Туреччини. У старших і багатьох російськомовних джерелах вказано 5165 м, а через танення льодової шапки реальна висота нині може бути ближчою до 5125 м. Малий Арарат — 3896 м.
Скільки часу триває сходження? Зазвичай 5–7 днів від Догубаязита з днем акліматизації: село Елі — табір 1 (3200 м) — табір 2 (4200 м), далі штурм із виходом близько другої ночі та 6–8 годинами підйому до вершини. Агенції пропонують програми від 4 до 12 днів.
Наскільки це складно? Технічно просто, але довго й високо: близько 2900 м набору. Остання ділянка вище 4800 м — лід крутизною 30–45°, тому потрібні «кішки», льодоруб і вміння ними користуватися.
Чи потрібен дозвіл на сходження? Так. Державний дозвіл і ліцензований турецький гід обов'язкові; зазвичай усе оформлює ліцензована турецька агенція. Починайте приблизно за два місяці. Збір, як правило, входить у вартість туру.
Чи можна піднятися з боку Вірменії або з півночі? Ні. Кордон Туреччини та Вірменії закритий від 1993 року, а дозволений маршрут починається на південному боці, біля Догубаязита.
Чи є вода на маршруті? Так, у таборах є струмки талої води, агенції кип'ятять її для групи. Воду, яку набираєте самі, знезаражуйте, а на штурм беріть 1,5–2 літри в термосі.
Чи є мобільний зв'язок на Арараті? Турецькі оператори покривають більшу частину південного схилу, за словами гідів, сигнал ловить навіть на вершині, але зв'язок нестабільний, а зарядити телефон ніде. Екстрений номер — 112.
Коли найкраще підніматися? З липня по вересень, особливо з середини липня до початку вересня.
Чи знайшли на Арараті Ноїв ковчег? Ні. Від XIX століття сотні людей заявляли, що бачили його, але наукових доказів немає.