Чим відома Деналі
Деналі — дах Північної Америки й одна з «Семи вершин». Її висоту уточнили 2015 року: зйомка із сучасним GPS-обладнанням дала 6190 м (20 310 футів) замість 6194 м (20 320 футів), виміряних 1952 року. Відносна висота гори — 6144 м, а найближча вища вершина розташована більш ніж за 7400 км.
Величезною Деналі робить основа. Гора здіймається просто з рівнинної тундри й льодовиків, і перепад приблизно в 5500 м від підніжжя до вершини часто називають найбільшим серед гір, що повністю стоять вище рівня моря. Еверест вищий, але він стоїть на Тибетському нагір'ї. Друга частина репутації Деналі — холод: гора розташована далеко на півночі, неподалік від Північного полярного кола, і метеостанція на висоті близько 5800 м зафіксувала −59,7 °C 1 грудня 2003 року, а напередодні — ефективну температуру з урахуванням вітру −83,4 °C, рекорд Північної Америки.
Де розташована і як дістатися
Гора — центр національного парку і заповідника Деналі у внутрішній Алясці, приблизно за 210 км на північ від Анкориджа і за 275 км на південний захід від Фербанкса. Майже всі альпіністи починають у Талкітні — селищі приблизно на тисячу мешканців за дві години їзди на північ від Анкориджа, куди ходить і Аляскинська залізниця. Тут працює рейнджерська станція Служби національних парків імені Волтера Гарпера, а кілька компаній авіатаксі возять альпіністів літаками з лижним шасі до базового табору на льодовику Кахілтна на висоті 2195 м (7200 футів); політ триває близько 45 хвилин. Кахілтна завдовжки 71 км — найдовший льодовик Аляскинського хребта. Негода нерідко на кілька днів притискає літаки до землі — і дорогою туди, і назад.
Для тих, хто не йде на сходження, Талкітна — головна база оглядових польотів навколо гори, а дорога національного парку на північному боці в ясні дні відкриває вид на масив. Ясних днів менше, ніж хотілося б: вершина часто ховається у власній хмарі.
Маршрути
Західний контрфорс (West Buttress). Його вперше пройшли 1951 року Бредфорд Вошберн і семеро його супутників. Служба парків називає його найменш технічним маршрутом на гору, і його обирають понад 90% альпіністів (2025 року — 96%). Складнощі — тріщини, крута крига й відкриті гребені, а ще вага: альпіністи тягнуть сани й несуть рюкзаки по 18–36 кг, а більшість груп робить закидання — відносить вантаж нагору й повертається ночувати нижче. Від базового табору маршрут спускається на основний льодовик і полого підіймається повз табори на висоті близько 2380 м (7800 футів) біля підніжжя схилу Скі-Гілл і 2930 м (9600 футів) до табору на 3414 м (11 200 футів). Вище — схил Мотоцикл-Гілл і відомий поривчастими вітрами Вінді-Корнер на висоті близько 4050 м, а далі великий табір 14 200 (4328 м) у улоговині під контрфорсом; у сезон тут працюють патрульний табір рейнджерів і медичний намет.
Від табору 14 200 крута сніжно-льодова стіна з перилами, які обслуговують рейнджери, виводить на гребінь контрфорсу на висоті близько 4940 м. Відкритим гребенем повз скелю Washburn's Thumb («Палець Вошберна») підіймаються до верхнього табору на 5243 м (17 200 футів). У день штурму проходять крутий косий схил Автобан, де приблизно через кожні 27 м стоять закріплені снігові якорі, до перевалу Деналі (5547 м), потім широкими схилами підіймаються на плато Футбольне поле (близько 5940 м), схилом Піг-Гілл і вузьким вершинним гребенем до вершини. День штурму зазвичай триває 12–14 годин. Експедиція триває 17–21 день; швидка й добре акліматизована група може вийти на вершину на 12–13-й день, але більшість закладає 15–18 днів із днями відпочинку й негоди.
Інші маршрути. Льодовик Мулдроу на північному боці — шлях першосходжувачів — довга й віддалена експедиція. До складних класичних маршрутів належать Західне ребро, гребінь Кассіна на південній стіні та маршрути з льодовика Рут. Це серйозні альпіністські сходження для досвідчених команд. За тією самою системою дозволів працює й сусідній велетень — гора Форакер.
Дозволи, вартість і правила
Кожен альпініст, який іде на Деналі (у документах на дозвіл — Мак-Кінлі) або Форакер, мусить зареєструватися в Службі національних парків щонайпізніше за 60 днів до початку й сплатити збір за спеціальний дозвіл. У сезоні 2026 року він становив 450 доларів США для дорослих і 350 доларів для альпіністів віком 24 роки й молодших, плюс вхідний квиток до парку — 15 доларів з особи. Реєстрація відкривається 1 січня; у разі скасування до 15 лютого утримують 100 доларів. Досвідчені альпіністи, які відповідають критеріям Служби парків, можуть зареєструватися за 7 днів, а додати учасників до команди можна за 30 днів до старту. Перед вильотом кожен зобов'язаний особисто прийти на інструктаж до рейнджерської станції Талкітни з документом із фотографією.
- У групі не більше 12 осіб; у середньому — 5–6.
- Водити клієнтів на гору можуть лише сім авторизованих гідівських компаній; гідування без авторизації незаконне. Експедиція Західним контрфорсом з однією з них коштує близько 13 500 доларів за 21 день.
- Clean Mountain Can — переносні туалети-контейнери — видають безкоштовно під час реєстрації, на Західному контрфорсі вони обов'язкові. Нижче табору 14 200 усі відходи треба виносити з гори; вище їх можна винести або скинути в єдину тріщину, позначену рейнджерами біля табору 14 200. За загублений контейнер беруть 150 доларів.
- Усе сміття виносять із собою; склади-закидання підписують назвою групи, номером дозволу й датою повернення та закопують у сніг щонайменше на метр.
Коли їхати і погода
Сезон сходжень триває з кінця квітня до середини липня. Ближче до кінця сезону нижня частина льодовика розкисає, і тріщини розкриваються. Найбільше людей із середини травня до середини червня, коли на горі водночас перебувають кілька сотень альпіністів (наприклад, 513 осіб 1 червня 2026 року). На верхній частині гори навіть улітку звичні −34…−40 °C, а на нижньому льодовику сонце, відбите снігом, створює виснажливу спеку. У таборі 14 200 фіксували вітер понад 160 км/год, а бурі можуть на кілька днів замкнути групи в наметах. Рейнджери щовечора о 19:00 передають прогноз 1-м каналом радіостанцій FRS.
Вода
Рідкої води на маршруті немає: уся вода — з розтопленого снігу. Служба парків радить пити щонайменше 4 літри на день, і пальники працюють по багато годин щодня. На тритижневу експедицію Західним контрфорсом більшість груп бере один американський галон (3,8 літра) бензину для пальників на особу плюс ще галон на групу. Пляшки тримають в утеплених чохлах, а вночі — у спальнику, щоб не замерзли. Сніг для пиття набирають у чистих місцях, подалі від туалетів і «жовтих точок»: рейнджери попереджають, що забруднений сніг спричиняє блювання й діарею, які можуть зірвати експедицію. Надійна звичка — кип'ятити талу воду.
Мобільний зв'язок та інтернет
Розраховуйте на відсутність мобільного зв'язку. На запитання про стільникове покриття на горі Служба парків відповідає «ні», хоча зазначає, що високо на горі іноді ловляться аляскинські мережі; покладатися на це не можна. Рейнджери слухають 1-й канал рацій FRS/GMRS, і майже всі групи беруть супутниковий телефон або супутниковий месенджер, наприклад inReach, — для екстрених викликів і прогнозів. У Талкітні є звичайний мобільний зв'язок та інтернет. Номер екстрених служб у США — 911; на горі з рейнджерами зв'язуються по рації або супутниковому телефону.
Висота, небезпеки і безпека
Деналі поєднує велику висоту з полярним холодом. Служба парків рекомендує підіймати висоту ночівлі не більш ніж на 500 м на день і влаштовувати день відпочинку кожні 3–4 дні. Головні небезпеки — гірська хвороба, набряк легень і мозку, обмороження, зриви на Автобані й падіння в тріщини на нижньому льодовику. З 1947 по 2018 рік на Деналі припало близько 11% усіх альпіністських подій у США. 2025 року сходження намагалися здійснити 943 альпіністи: 36% піднялися на вершину, рейнджери надали допомогу 37 постраждалим, 16 із них довелося евакуювати, двоє загинули. 2024 року на горі було 1001 особа, загинули троє. Альпіністи мають розраховувати на себе: рятувальні польоти залежать від погоди, яка може на кілька днів не підпустити авіацію.
Історія і назва
Індіанці коюкон називають гору Deenaalee — «висока»; за часів Російської Америки її знали як Велику гору (Большая гора). 1896 року золотошукач Вільям Дікі назвав її Мак-Кінлі на підтримку кандидата в президенти Вільяма Мак-Кінлі з Огайо, і це ім'я стало офіційним; 1917 року тут створили національний парк Маунт-Мак-Кінлі. Рада штату Аляска з географічних назв перейменувала гору на Деналі 1975 року, а 1980 року парк дістав назву «національний парк і заповідник Деналі», але федеральне перейменування десятиліттями блокували конгресмени від Огайо. 28 серпня 2015 року міністерка внутрішніх справ Саллі Джуелл зробила Деналі федеральною назвою. 20 січня 2025 року президент Трамп підписав указ № 14172, і за кілька днів Міністерство внутрішніх справ повернуло офіційну федеральну назву Мак-Кінлі. Парк зберіг ім'я Деналі, штат Аляска й далі визнає назву Деналі, а сенатори від Аляски в лютому 2025 року внесли законопроєкт про її повернення на федеральному рівні.
Рання історія сходжень сповнена суперечок. 1906 року Фредерік Кук оголосив, що побував на вершині, але його заява так і не підтвердилася й вважається неправдивою. 1910 року четверо аляскинських старателів з експедиції Sourdough піднялися льодовиком Мулдроу на нижчу Північну вершину й установили біля її верху ялинову жердину. 7 червня 1913 року архідиякон Гадсон Стак, Гаррі Карстенс, Волтер Гарпер і Роберт Тейтум тим самим льодовиком піднялися на головну, Південну вершину; першим на неї ступив Гарпер, корінний аляскинець, — сьогодні його ім'я носить рейнджерська станція в Талкітні. Барбара Вошберн стала першою жінкою на вершині 1947 року, Арт Девідсон, Дейв Джонстон і Рей Дженет здійснили перше зимове сходження 1967 року, а японець Наомі Уемура — перше одиночне 1970 року й перше зимове одиночне 1984 року.
Цікаві факти
- Метеостанція на висоті близько 5800 м — одна з найвищих у світі.
- Базовий табір на Кахілтні десятиліттями має сезонного керівника; одна з них 2022 року розпочала там свій 23-й сезон.
- Талкітна прославилася почесним мером-котом на ім'я Стаббс, який мав цей титул із 1997 по 2017 рік.
- На Західний контрфорс не приходять пішки від дороги: альпіністів висаджують на льодовик на висоті 2195 м, далі — лише власними ногами.
FAQ
Яка висота Деналі? 6190 м (20 310 футів) за зйомкою 2015 року; попередня цифра — 6194 м. Це найвища гора Північної Америки.
Як правильно — Деналі чи Мак-Кінлі? Уживають обидві назви. Від січня 2025 року офіційна федеральна назва у США — Мак-Кінлі; штат Аляска офіційно використовує Деналі, назва національного парку не змінилася, а більшість альпіністів і аляскинців кажуть «Деналі».
Скільки часу триває сходження на Деналі? Зазвичай 17–21 день Західним контрфорсом з урахуванням днів відпочинку й негоди; день штурму з верхнього табору — 12–14 годин.
Наскільки складне сходження? Західний контрфорс не потребує технічного лазіння, але потрібні навички руху льодовиком і порятунку з тріщин, робота з кішками й льодорубом на перилах і відкритих гребенях та вміння тягти важкий вантаж у сильний мороз. Частка успішних сходжень залежить від погоди; 2025 року вона становила 36%.
Скільки коштує дозвіл на Деналі? 2026 року — 450 доларів для дорослих (350 доларів для тих, кому 24 роки або менше) плюс 15 доларів за вхід до парку. Реєструватися треба щонайменше за 60 днів.
Чи є вода на маршруті? Ні. Уся вода — талий сніг; розраховуйте щонайменше на 4 літри на день і приблизно галон бензину на особу на три тижні.
Чи є мобільний зв'язок на Деналі? Надійного немає. Візьміть супутниковий телефон або месенджер; рейнджери слухають 1-й канал FRS. Номер екстрених служб у США — 911.
Коли найкраще підніматися на Деналі? З травня до початку липня; сезон триває з кінця квітня до середини липня, пік — із середини травня до середини червня.