Немає результатів
Немає результатів
В один чекліст потрапляє не більше 1000 вершин. Якщо у списку їх більше, візьмемо першу тисячу в поточному порядку.
Збережених фільтрів поки немає
Кожен контур — хребет: при наведенні видно найвищу позначку, за кліком відкривається сторінка.Кожен контур — хребет: натисніть, щоб відкрити його сторінку. Мапа рухається двома пальцями.
Боржава — гірський масив Полонинського хребта Українських Карпат у Закарпатській області, між долинами Вічі (притоки Латориці) та Ріки. Він тягнеться приблизно на 50 км від Воловця до Міжгір'я, і більша частина гребеня лежить вище за ліс: це найдовша полонина Закарпаття, майже вся вкрита густим чорничником. Гребенем проходить червоний маршрут Закарпатського туристичного шляху.
Найвища вершина — Стій, 1 681 м, на південно-західному відрозі; на ній досі лежать руїни радянської радіолокаційної станції, покинутої 1995 року. Друга за висотою, Великий Верх (1 598 м), — вузол, де сходяться гілки хребта, і найпопулярніша ціль: на неї за день виходять із Воловця, Пилипця чи Подобовця. Нижче — 27 вершин масиву за висотою, маршрути, вода, погода і правила, які діють під час воєнного стану.
Масив лежить у північно-східній частині Закарпатської області, переважно на межі Мукачівського та Хустського районів. На північному заході його обмежує долина Вічі з селищем Воловець, на південному сході — долина Ріки з Міжгір'ям. Північні схили обриваються крутими урвищами в долину Рипинки, південні довші й пологіші. Під Стоєм починається річка Боржава, з якою масив ділить назву; вона впадає в Тису.
Довжина масиву — близько 50 км разом із полониною Кук і хребтом Палений Грунь на південно-східному кінці (польські географи виділяють їх окремо й рахують лише 25 км), ширина — 3–4 км, місцями до 10 км. Згори хребет схожий на хрест. Від Великого Верху одна гілка тягнеться на північний захід до Плаю й Темнатика над Воловцем і на південний схід до Кука, друга йде на південний захід до Стою, за яким гребінь різко обривається. Найближчі містечка — Воловець, Міжгір'я і Свалява.
Найвища точка — гора Стій (також Стой, Стіг), 1 681 м. Частина джерел, зокрема дослідження верхньої межі лісу А. Байцара і польська Вікіпедія, дає 1 677 м. Стій стоїть не на головному гребені, а на південно-західному відрозі, приблизно за 4 км відкритим хребтом від Великого Верху. На північних схилах є льодовиковий кар і скелі з червонокнижними рослинами, серед них сосна кедрова; західні схили з буковими пралісами охороняє заказник «Росішний».
Друга за висотою вершина — Великий Верх, 1 598 м, з тригонометричним пунктом геодезичної мережі та флагштоком. Решта головного гребеня тримається на 1 300–1 520 м; на південному сході його перетинає пішохідний перевал Присліп (938 м) з кам'яним хрестом; далі хребет тримається близько 1 100–1 200 м і лише на Куку знову піднімається до 1 361 м.
Висоти тут — з наших сторінок вершин; у різних джерелах вони розходяться на кілька метрів. Магуру-Жиде називають також Жид-Магурою (1 518 м), Томнатик — Темнатиком; для Гемби трапляється 1 494 і 1 497 м, для Плаю — від 1 323 до 1 350 м. Назву Гемби (Гимби) етимологічний словник пов'язує з польським gęba — «губа».
Полонини тут здебільшого не природні. Сучасна верхня межа лісу проходить на висоті 900–1 200 м, але, за реконструкцією географа А. Байцара, колись буковий ліс піднімався до 1 450–1 500 м: на західних схилах Великого Верху досі трапляються поодинокі низькі смереки до 1 500 м. Ці луки вчені називають післялісовими, а сама Боржава довго була районом відгінного вівчарства.
Майже всю полонину вкриває густий чорничник. Чорниці (місцеві кажуть «яфини») збирають з липня по вересень, восени достигає брусниця. У ягідний сезон на полонині стоять табори збирачів, і частина місць під намет біля джерел буває зайнята. У ясну погоду з гребеня видно Свидовець, Чорногору, Пікуй і полонину Руну, а з Кука — ще й Ґорґани, Мармароси та Родну в Румунії.
Це залишки радянської радіолокаційної станції протиповітряної оборони — 51-ї окремої радіолокаційної роти. Будівництво почали навесні 1982 року одночасно на вершині та в урочищі Іволове (близько 1 180 м) за 4,5 км нижче, де виросло військове містечко з казармами, котельнею і будинком для офіцерів. З липня 1985 року прохід на гору закрили. Над радарами на вершині 1986 року змонтували три білі радіопрозорі куполи, які було видно з багатьох місць Закарпаття.
Місце для радарів виявилося невдалим: туман, снігопади, обмерзання антен і ураганний вітер, що зривав куполи з бетонних основ. Чергування на Стою припинили в жовтні 1995 року, куполи розібрали наприкінці 1999-го. Тепер на вершині — бетонні фундаменти, а уламки білого склопластику розкидані схилами. Руїни містечка в Іволовому лежать на маршруті з села Вовчий через Зеневу на Стій.
На Плаї над Воловцем з липня 1968 року працює метеостанція (1 330 м), 1978 року її перепрофілювали на сніголавинну. У 1969–1970 роках спостерігачем тут працював В'ячеслав Чорновіл — про це нагадує пам'ятний знак, відкритий 15 вересня 2007 року. Нижче, на стежці з Воловця, — руїни старої сироварні. На Воскресенському Верху (одній із вершин Темнатика) стоїть хрест. З Темнатика й Гемби стартують парапланеристи: Боржаву називають серцем українського парапланеризму.
Ні. Боржавська вузькоколійна залізниця (колія 750 мм, 123 км) пролягла долиною річки Боржави, а не горами. Першу ділянку Берегове — Довге відкрили 23 грудня 1908 року, щоб вивозити ліс із Боржави та Великого Долу в низовину. Лісові гілки від Кушниці підходили під сам масив — до урочища Куртацька під Стоєм, під перевал Присліп і під полонину Кук, але їх розібрали між 1970-ми і 1990 роком, коли ліс почали возити машинами. Верхню частину основної лінії до Кушниці демонтували у 2000-х і 2010-х. В останні роки перед повномасштабною війною пасажирський рух тримався тільки між Виноградовим і Хмільником, а з 2022 року регулярних пасажирських поїздів немає.
Станом на 2024 рік проєкт зупинили суди. 2017 року турецька компанія «Атлас Воловець Енерджи» почала готувати вітрову електростанцію на 120 МВт: 34 вітряки заввишки близько 150 м з гірськими дорогами вздовж хребта. Проти виступили активісти й екологи: Боржава входить до Смарагдової мережі, і 2019 року Бюро Бернської конвенції рекомендувало призупинити проєкт. 24 квітня 2024 року Верховний Суд остаточно залишив у силі скасування дозволу на будівельні роботи, а в липні 2024-го Західний апеляційний господарський суд скасував передачу в оренду 42 га полонини під вітропарк.
Головні ворота — Воловець, станція на лінії Львів — Мукачево, де зупиняються поїзди зі Львова, Києва та Одеси до Мукачева, Ужгорода і Чопа. Маршрути на хребет починаються просто від вокзалу. З Воловця маршрутки й рейсові автобуси їдуть до Подобовця та Пилипця під північними схилами Великого Верху й Гемби. Східний кінець масиву обслуговує Міжгір'я. З півдня на Стій підходять від сіл Вовчий і Березники, на Магуру-Жиде — від Ізок.
Гребенем проходить червоний маршрут Закарпатського туристичного шляху: від Воловця через Темнатик і Великий Верх на південний схід, з виходом до Міжгір'я. Від Воловця на Стій веде окрема жовта стежка, близько 9 км. Найчастіші варіанти (в один бік, з набором висоти):
Повний перехід Воловець — Міжгір'я через усі головні вершини має 45–53 км залежно від варіанта і займає 3–4 дні; підготовлені групи проходять його за 2–3. Технічно маршрути прості, складність у довжині та у відкритості гребеня. На популярних ділянках біля Гемби й Великого Верху у вихідні їздять позашляховики, квадроцикли й мотоцикли.
Пилипець — гірськолижний курорт: траси спускаються з Гемби та Магури-Жиде, сніг зазвичай лежить із середини грудня до квітня, крісельний підйомник піднімає на схил Гемби. Водоспад Шипіт — за 6 км від села, на потоці Плошанка під Гембою. Вода падає приблизно з 14 м; найповніший він навесні, коли тане сніг на Гембі. З 1993 року біля водоспаду на початку липня збирається неформальний фестиваль, приурочений до Івана Купала.
Джерела є, але не всюди. Сильне джерело є біля Малої Гимби (близько 1 325 м), воду набирають і біля старої сироварні під Плаєм, а на ділянці між Гембою і Стоєм запас треба нести з собою. Наметові стоянки зазвичай роблять біля Малої Гимби, на західному схилі Великого Верху та біля гори Камінна. На стабільний мобільний зв'язок не розраховуйте: завантажте карту й трек офлайн і залиште комусь свій маршрут.
Основний сезон — з травня по жовтень: у липні та серпні чорниці, у вересні й жовтні полонини стають жовто-рудими. Узимку Боржава — для лиж і досвідчених туристів, на Стою бувають лавини.
Головна небезпека — погода на відкритому гребені. Сильний вітер тут буває й улітку, туман сідає швидко, а снігопад можливий навіть у травні. У липні 2021 року біля гори Кругла блискавка вразила трьох туристів. У вересні 2026 року двоє туристів після ночівлі на Стою потрапили в густий туман із дощем і не змогли знайти спуск — їх вивели рятувальники з Пилипця. За перших ознак грози сходьте з гребеня в ліс.
Так. Боржава не належить до прикордонної смуги: до найближчого державного кордону близько 50 км, а смуга, де потрібен дозвіл прикордонників, має ширину до 5 км. Хребта немає й у переліку обмежених туристичних ділянок, який визначила Рада оборони Закарпатської області — до нього входять ділянки вздовж кордону. Дозвіл не потрібен, але діють правила воєнного стану:
Правила прикордонного режиму змінюються, тому перед поїздкою перевірте актуальні вимоги в Мукачівському прикордонному загоні та ДСНС.