Найвища точка Німеччини
Висота Цугшпітце — 2962 м (за геодезичними даними 2962,06 м над амстердамським нулем), це найвища точка Німеччини. Відносна висота гори — 1746 м, до перевалу Фернпас (1216 м), а найближча вища вершина — Цвельферкогель у Штубайських Альпах, за 25,8 км. Гора складена світлим веттерштайнським вапняком тріасового віку, стіни сягають 800 м. Колись у неї була третя, вища точка: первісну західну вершину заввишки 2964 м підірвали 1938 року, щоб звільнити місце для будівель. Тому сьогодні вершина — це суміш скель, станцій канатних доріг, оглядових терас і притулку Мюнхнер-Гаус.
З вершини видно близько 400 піків Німеччини, Австрії, Італії та Швейцарії. На південний захід під нею лежить Цугшпітцплатт — карстове плато на висоті приблизно 2000–2700 м із гірськолижними трасами, рестораном «Зонн-Альпін» і рештками льодовика Шнеефернер. Близько 3750 років тому з північної стіни в бік озера Айбзе зійшов гігантський обвал; геологи вважають, що до нього гора могла бути вищою за 3000 м.
Як дістатися
З німецького боку під'їзд — через Гарміш-Партенкірхен (708 м), місто зимової Олімпіади 1936 року; до Мюнхена щогодини ходять регіональні поїзди, до мюнхенського аеропорту близько півтори години автомобілем, до аеропорту Інсбрука — близько години. Австрійський бік починається в тирольському Ервальді. Піднятися без ходьби можна трьома способами:
- Канатна дорога Цугшпітце (Seilbahn Zugspitze) від озера Айбзе відкрита в грудні 2017 року замість старої дороги 1963 року. Довжина — 4467 м, перепад висот — 1945 м, це світовий рекорд для однопрогінної маятникової канатної дороги; єдина сталева опора заввишки 127 м, найдовший прогін — 3213 м. Кабіна вміщує 120 людей, підйом триває близько 10 хвилин.
- Баварська Цугшпітцбан — зубчаста залізниця з метровою колією, відкрита в 1929–1930 роках. Вона пролягає 19,5 км від Гарміша через Грайнау та Айбзе, а далі тунелем завдовжки 4,5 км до станції на плато (2588 м); поїздка триває близько 75 хвилин. Останні 348 м від плато за 4 хвилини долає канатна дорога Глетчербан.
- Тирольська Цугшпітцбан від Ервальд-Обермоса (1225 м). Її відкрили 5 липня 1926 року до станції нижче вершини, а в 1989–1991 роках перебудували до самого верху: довжина 3600 м, кабіни на 100 людей, близько 10 хвилин.
Квиток туди й назад з німецького боку коштує 78 євро для дорослих, 62,50 євро для 16–18-річних і 39 євро для дітей 6–15 років (літо 2026 року, діє до 22 листопада 2026 року); в один бік — 46 євро, такий квиток зазвичай купують туристи для спуску. Тирольська канатка: 66 євро туди й назад і 43 євро в один бік для дорослих (літо 2026 року). Улітку канатна дорога Цугшпітце працює з 8:00 до 17:45, решту року — з 8:30 до 16:45, останній підйом за 30 хвилин до закриття; останній поїзд угору вирушає з Гарміша о 14:15. Зважайте на профілактику: у листопаді дороги закриваються на кілька тижнів.
Маршрути на вершину
Через Райнталь (найпростіший маршрут). Класичний шлях починається біля олімпійського лижного стадіону в Гарміш-Партенкірхені (близько 730 м) і веде ущелиною Партнахклам завдовжки 720 м і завглибшки до 80 м, далі вгору долиною Райнталь повз хатину Бокгютте (1052 м) до притулку Райнталангергютте (1366 м; 20 ліжок і 70 місць у спільних кімнатах, з кінця травня до третіх вихідних жовтня). Трохи вище притулку зі скель б'є витік Партнаху, на висоті близько 1440 м. Крута стежка виводить з долини до притулку Кнорргютте (2051 м; 34 ліжка і 74 місця в спільних кімнатах, з кінця травня до початку жовтня), далі шлях перетинає кам'янисте плато Цугшпітцплатт повз «Зонн-Альпін» і закінчується крутою ділянкою з тросовою страховкою під вершиною. За офіційними даними це 21 км і близько 2300 м набору; дорога забирає 8–10 годин, тож більшість ночує в одному з двох притулків. Технічно це найлегший шлях, але довгий, а сніг на плато лежить до середини літа.
Через Гелленталь (віа феррата і льодовик). З Гаммерсбаха (близько 760 м) стежка заходить в ущелину Геллентальклам завдовжки близько 700 м зі стінами заввишки 150 м; її обладнали тунелями в скелі й відкрили 1905 року (вхід до ущелини платний, стежка Штангенштайг над нею безкоштовна). Приблизно за 2 години ви біля притулку Геллентальангергютте (1387 м), перебудованого у 2013–2015 роках і відкритого з кінця травня до середини жовтня. Вище — драбина із залізних скоб на плиті та знамените Бретт («дошка») — траверс по штирях через гладку стіну, далі льодовик Геллентальфернер і бергшрунд на стику криги та скель, відоме вузьке місце, де регулярно утворюються черги. Остання частина до вершини — віа феррата категорії C, переважно B/C. Загалом близько 9 км і 2200 м набору, 7–10 годин. Потрібні страхувальний набір для віа феррати, каска, кішки та льодоруб, а на засніженому льодовику — спорядження для рятування з тріщин: це найцікавіший маршрут і той, на якому найчастіше щось іде не так.
Штопзельцірер з австрійського боку. Від Айбзе або Ервальда стежка піднімається каром Гамскар до притулку Вінер-Нойштедтер-Гютте (2209 м) — першого притулку, збудованого на Цугшпітце (1884). Звідси віа феррата Штопзельцірер («штопор»), названа за звивистим кулуаром, набирає близько 600 м до вершини за 2,5–3 години. Її категорія A/B — найлегша з обладнаних стежок і найшвидший шлях угору, але вона крута, а на початку червня троси часто засипані снігом і потрібні кішки. Нещасні випадки тут стаються щороку. Увесь маршрут від Айбзе — близько 8 км і 2015 м набору.
Ювілейний гребінь (Юбілеумсграт). Гребінь від Цугшпітце до Гохбласена, частково обладнаний тросами мюнхенською секцією Альпійського союзу в 1909–1915 роках, — один зі знаменитих гребеневих траверсів Східних Альп: близько 5–8 км переважно необладнаного лазіння до III категорії складності, зазвичай за один довгий день, 7–9 годин від вершини до канатної дороги на Альпшпітце. Лише для досвідчених альпіністів.
Зовсім без лазіння можна влітку погуляти плато, дійти до каплиці або обійти озеро Айбзе біля підніжжя гори (близько 8 км).
Притулки та вершина
Мюнхнер-Гаус (2959 м), відкритий 1897 року, — найвищий гірський притулок у Німецьких Альпах: 30 місць із середини травня до кінця вересня; тут також найвища поштова скринька Німеччини і найвисокогірніша сонячна електростанція країни. Біля станцій працюють ресторани «Панорама 2962» на вершині, «Глетчер 2600» і «Зонн-Альпін» на плато, а біля верхньої станції тирольської канатки є виставка з історії дороги. Позолочений хрест стоїть на східній вершині, до нього від тераси веде коротка обладнана скельна ділянка. За пів мільйона відвідувачів на рік тераси в ясні літні дні швидко заповнюються; найспокійніше з першими кабінами вранці або ближче до вечора.
Зима і льодовиковий гірськолижний район
На плато Цугшпітцплатт сезон зазвичай триває з кінця листопада до початку травня (у 2026/27 році — з 27 листопада по 2 травня): близько 20 км трас на природному снігу, підйомники, санні траси та іглу-село, де можна переночувати. Узимку простим лишається тільки плато; пішохідні маршрути перетворюються на серйозні скітури й альпінізм.
Коли їхати і погода
На вершині холодно цілий рік. Середня температура за 1961–1990 роки — −4,8 °C; навіть у липні та серпні в середньому лише 2,2 °C, у лютому −11,4 °C. Морози бувають приблизно 310 днів на рік, а серпень 2024 року став першим місяцем в історії спостережень без жодного морозного дня. Рекорди вершини: −35,6 °C (14 лютого 1940 року), +17,9 °C (5 липня 1957 року), порив вітру 335 км/год (12 червня 1985 року) і сніговий покрив 7,8 м (квітень 1980 року). Опадів випадає близько 2000 мм на рік.
Для пішохідних маршрутів сезон — з липня по вересень: притулки відкриваються наприкінці травня, але в червні верхні ділянки і троси Штопзельцірера часто ще під снігом. Улітку по обіді бувають грози: виходьте рано й розраховуйте піднятися задовго до останньої кабіни вниз.
Вода
На вершині в ресторанах і в Мюнхнер-Гаусі продають напої, а на маршрутах через Райнталь і Гелленталь у сезон воду й напої можна купити в притулках з обслуговуванням (Райнталангергютте, Кнорргютте, Геллентальангергютте). Маршрут Райнталем більшу частину шляху йде вздовж Партнаху, але воду зі струмків треба знезаражувати. Вище притулків надійної води немає: на підйомі Гелленталем, на плато і на Штопзельцірері несіть від останнього притулку щонайменше 1,5–2 літри, у спеку більше — набір довгий, а лазіння вище льодовика йде повільно.
Мобільний зв'язок та інтернет
На вершині та плато зі станціями й ресторанами сигнал зазвичай є (радіорелейна апаратура працює нагорі з 1948 року); просто на кордоні телефон може перемикатися між німецькими та австрійськими мережами, тож перевірте умови роумінгу, якщо ваша сім-картка не з ЄС. У глибоких ущелинах і долинах — Геллентальклам, Партнахклам, окремі ділянки Райнталю — зв'язок ненадійний. Екстрений номер з обох боків кордону — 112; в Австрії гірських рятувальників можна викликати також за номером 140. Беріть заряджений телефон і заздалегідь завантажену карту.
Небезпеки та безпека
Цугшпітце легко недооцінити через натовпи на вершині. Погода змінюється швидко: у липні 2008 року під час екстремального забігу на Цугшпітце двоє учасників померли від виснаження й переохолодження після різкого похолодання. На маршруті через Гелленталь головна небезпека — льодовик: тріщини під снігом, гола крига крутизною близько 30° наприкінці літа, каменепади і затори біля бергшрунду. Геллентальфернер з 2009 по 2018 рік втратив понад половину об'єму, і перехід з криги на скелі змінюється щороку. На Штопзельцірері та Ювілейному гребені нещасні випадки регулярні. Хто запізнюється на останню кабіну, мусить ночувати в Мюнхнер-Гаусі (якщо є місця) або спускатися пішки. У Баварських Альпах рятувальні роботи веде гірська служба Бергвахт, у Тиролі — Бергреттунг.
Історія та назва
Назва, імовірно, походить від Zugbahnen — лавинних шляхів, якими взимку зі схилів гори сходять лавини. Перше задокументоване сходження здійснили 27 серпня 1820 року баварський військовий топограф лейтенант Йозеф Наус, його помічник Маєр і гірський провідник Йоганн Георг Таушль: близько 11:45 вони вийшли на західну вершину західним гребенем від Шнеефернера, за місяць до того розвідавши шлях Райнталем; гроза і снігопад одразу погнали їх униз. Східної вершини досягли 1822 року, перше сходження з австрійського боку відбулося 1837 року.
У серпні 1851 року парафіяльний священник Крістоф Отт, якому не подобалося, що гора стоїть «гола і неприкрашена», організував підйом на вершину позолоченого залізного хреста з 28 частин заввишки 14 футів: його несли 28 носіїв, коштувало це 610 гульденів. 1882 року хрест перенесли із західної вершини на східну. Наприкінці війни, 1945 року, по ньому стріляли американські солдати; 1993 року його замінили точною копією заввишки 4,88 м, а оригінал передали до музею Верденфельс. 2009 року хрест знову позолотили, під час будівництва нової канатки його пошкодив кран, 2019 року — буря, а в листопаді 2025 року його знову зняли, щоб очистити від тисяч наліпок відвідувачів і оновити сусальне золото.
Кордон вершиною встановили 1766 року й підтвердили 1844 року; популярна історія про те, що імператор Франц Йосиф 1854 року подарував східну вершину своєму кузенові Людвігу, — легенда. Вільний перетин кордону на вершині дозволили 1995 року.
Цікаві факти
- Тут лежать два останні справжні льодовики Німеччини — Північний Шнеефернер і Геллентальфернер. Південний Шнеефернер у вересні 2022 року втратив статус льодовика, а площа Північного, наприкінці XIX століття 103 га, до кінця 2025 року скоротилася до 9,4 га.
- Каплицю Відвідин Діви Марії на плато, найвисокогірнішу церкву Німеччини, у жовтні 1981 року освятив кардинал Йозеф Ратцінгер, майбутній папа Бенедикт XVI.
- Метеостанція на вершині веде спостереження з 1900 року; її перший спостерігач Йозеф Енценспергер провів нагорі цілу зиму.
- Будинок Шнеефернергаус під вершиною має власний поштовий індекс — 82475.
- 1922 року Франц Гайлер посадив літак на льодовик Шнеефернер, а 1927 року Ернст Удет стартував з гори на планері.
- У Гелленталі з 1827 по 1918 рік добували свинцеву та цинкову руду.
FAQ
Яка висота Цугшпітце? 2962 м (за геодезичними даними 2962,06 м) — це найвища точка Німеччини; відносна висота — 1746 м.
Скільки часу триває сходження? Маршрут через Райнталь — 8–10 годин (21 км, близько 2300 м набору), тож зазвичай його проходять за два дні з ночівлею в Райнталангергютте або Кнорргютте. Через Гелленталь — 7–10 годин, Штопзельцірером — близько 2,5–3 годин від Вінер-Нойштедтер-Гютте. Канатна дорога від Айбзе піднімає за 10 хвилин.
Наскільки це складно? Райнталь — довгий, але технічно простий похід з обладнаною фінальною ділянкою. Штопзельцірер — крута віа феррата категорії A/B, Гелленталь — віа феррата категорії C з переходом льодовика, де потрібні кішки та льодоруб. Ювілейний гребінь — для досвідчених альпіністів.
Скільки коштує канатна дорога? З німецького боку 78 євро туди й назад і 46 євро в один бік для дорослих (літо 2026 року); тирольська дорога з Ервальда — 66 і 43 євро.
Чи є вода на маршруті? Так, у сезон напої продають притулки з обслуговуванням, на вершині є ресторани. Вище останнього притулку надійної води немає: беріть 1,5–2 літри, воду зі струмків знезаражуйте.
Чи є мобільний зв'язок? На вершині й плато зазвичай є, телефон може перемикатися між німецькими та австрійськими мережами; в ущелинах і глибоких долинах зв'язок ненадійний. Телефонуйте 112 (в Австрії також 140 — гірські рятувальники).
Коли найкраще підніматися? З липня по вересень. У червні верхні ділянки часто ще під снігом, з кінця листопада плато стає гірськолижним курортом.
Чи потрібен гід? Ні, дозволів і обов'язкового гіда не потрібно, але для Гелленталю з льодовиком або Ювілейного гребеня без досвіду розумно найняти сертифікованого гірського гіда.