Найвища точка кожного штату США

Рівних їй у Північній Америці немає. Деналі здіймається на 6190 м, і річ не лише в абсолютній висоті: підніжжя лежить усього за 600 м над рівнем моря, тож від основи до вершини гора набирає близько 5500 м — більше, ніж Еверест, що стоїть на тибетському нагір'ї. Це найвища гора світу, якщо міряти від підніжжя, а не від рівня моря. Хребет навколо неї зветься Аляскинським.

Хто зійшов першим

7 червня 1913 року на вершину вийшли четверо: архідиякон Гадсон Стак, Гаррі Карстенс, Роберт Тейтум і Волтер Гарпер. Першим на найвищій точці став Гарпер — 21-річний атабаск, що виріс у цих краях; Стак навмисно зазначив це у звіті. А за три роки до них на гору вилізли шахтарі з Фербенкса, які взагалі не знали альпінізму: вони дотягли до Північної вершини ялиновий стовп і встромили його в сніг. Вершина виявилася нижчою за головну на 250 м, але стовп з експедиції Стака роздивилися — і суперечка про те, чи був хтось нагорі, нарешті вщухла.

Маршрути

Дев'ятеро з десяти йдуть Західним контрфорсом. Цю лінію 1951 року роздивився з літака Бредфорд Вошберн, і відтоді вона вважається нормальним шляхом: технічно нескладно, але довго, холодно й високо. Три тижні на горі — звичайний строк, із проміжними таборами, закидками й днями, коли з намету не вийти. Західне ребро, ребро Кассіна та льодовик Малдроу — зовсім інша історія, туди йдуть підготовлені команди.

Як дістатися і скільки це коштує

Із селища Талкітна лижний літак сідає просто на льодовик Кахілтна, на 2200 м — звідси й починається сходження. Реєструватися у Службі національних парків треба за 60 днів, плюс окремий збір у кількасот доларів з особи. Комерційні групи водять лише кілька компаній із ліцензією: Alpine Ascents, RMI, Mountain Trip, Alaska Mountaineering School.

Що важливо знати

Сезон короткий — від початку травня до початку липня, більшість вершинних днів випадає на другу половину червня. Мінус сорок із вітром тут не екстремальна ситуація, а робочі умови. До вершини доходить приблизно половина, і розвертаються зазвичай не тому, що забракло сил, а тому що вікно гарної погоди так і не настало. Федеральну назву гори міняли з Деналі на Мак-Кінлі й назад не раз, але на Алясці її завжди звали Деналі.

Маунт-Вітні — найвища точка континентальної частини країни, 4420 м. Цікавіше інше: від неї до Бедвотера в Долині Смерті, найнижчої точки США, лише 135 км по прямій. Між цими двома крайнощами регулярно ходять пішки — маршрут так і зветься, Badwater to Whitney. Сама гора стоїть на південному краю Сьєрра-Невади.

Хто зійшов першим

Жодної героїки: 18 серпня 1873 року троє рибалок із містечка Лоун-Пайн — Чарльз Біголь, Ей-Ейч Джонсон і Джон Лукас — сходили нагору, що називається, по обіді. Складність була не в підйомі, а в плутанині: кілька років ніхто не міг домовитися, яка саме вершина має ім'я геолога Джозаї Вітні, і перші «сходжувачі» встигли побувати не на тій. Того ж року Джон М'юр пройшов крутий кулуар на східній стіні — зараз це Mountaineer's Route.

Маршрути

Стандартний шлях — стежка Mount Whitney Trail: 35 км туди-назад від Вітні-Портал, набір 1900 м. Фізично міцна людина проходить її за один дуже довгий день, але вдвічі приємніше розбити на два з ночівлею в Trail Camp. Вище табору починаються знамениті 99 серпантинів — на світлинах вони виглядають витончено, насправді виснажують. Mountaineer's Route коротший, але це вже скрембл зі справжньою експозицією; Східна стіна та Східний контрфорс — чисте скелелазіння.

Перміти: головна перешкода

Саме тут обриваються більшість планів. Від 1 травня до 1 листопада діють квоти, дозвіл потрібен навіть на одноденний вихід, і розігрують його в лотереї в лютому–березні. Заявок у рази більше, ніж місць. Разом із пермітом видають WAG bag: виносити все за собою тут не рекомендація, а обов'язок.

Що важливо знати

Вітні-Портал лежить на 2550 м, вершина — майже на два кілометри вище, і розвертає людей зазвичай висота, а не втома. Одна-дві ночі в долині Оуенс перед виходом змінюють самопочуття радикально. У липні та серпні пополудні майже щодня приходять грози: виходити заведено в темряві, щоб до обіду вже спускатися з гребеня.

Рейнір — діючий стратовулкан заввишки 4392 м, на схилах якого лежить 26 іменованих льодовиків: більше, ніж на будь-якій іншій вершині континентальних штатів. У ясну погоду його видно із Сіетла за 95 км, і місцеві такими днями кажуть просто «гора вийшла». Формально це частина Каскадних гір.

Хто зійшов першим

17 серпня 1870 року нагору вийшли Хазард Стівенс і Філемон Ван Трамп. До підніжжя їх довів Слуїскін із племені якама — він вважав затію самогубчою і відмовився йти далі, домовившись чекати внизу. Спускатися в темряві пара не ризикнула й заночувала біля кромки кратера, не замерзнувши лише тому, що грілася біля фумарол. Цей трюк із вулканічною парою потім повторювали десятки разів.

Маршрути

Переважна більшість іде через Camp Muir на 3080 м і далі по Disappointment Cleaver: ночівля в таборі, вихід близько опівночі та зв'язки розірваним льодовиком Інгрегем. Друга популярна лінія, Emmons–Winthrop із північного сходу, довша й помітно спокійніша щодо людей. Ні те, ні інше не належить до трекінгу: потрібні кішки, зв'язки та навичка витягання з тріщини, а снігові мости тут перебудовуються буквально за тиждень.

Перміти та гіди

Вище 3000 м потрібен climbing permit плюс річний збір, а для ночівлі у висотному таборі — окремий дозвіл. Водити комерційні групи мають право три концесіонери: RMI, International Mountain Guides та Alpine Ascents. Місця на літні вихідні розбирають за кілька місяців.

Що важливо знати

Щороку на вершину виходять близько десяти тисяч людей, доходить приблизно половина — тому Рейнір став стандартною репетицією перед Деналі, і багато хто їде сюди саме за цим. Сезон із травня до вересня, найнадійніші червень і липень. Небезпеки тут здебільшого об'єктивні: камнепади з Cleaver у пообідню спеку та здатність вулкана сходити грязекам'яними потоками — останній великий лахар зійшов близько п'ятисот років тому й дістався місць, де сьогодні стоять містечка.

Маунт-Елберт — найвища точка Скелястих гір і всього басейну Міссісіпі, 4401 м. І водночас найлегший «чотирнадцятитисячник» Колорадо: нагору веде розмічена стежка, мотузка не потрібна ніде. Звідси й публіка — від альпіністів до людей у кросівках, які почули, що туди можна просто дійти.

Історія

Перше задокументоване сходження приписують Генрі Стакклу з експедиції Гейдена, 1874 рік. Гору названо на честь Семюела Гітта Елберта, губернатора території, і це надовго зіпсувало настрій прихильникам Маунт-Массів — сусідньої вершини за чотири кілометри, яка нижча лише на чотири метри. Розповідають, що вболівальники Массіву тягали на вершину каміння, намагаючись закрити розрив, а вболівальники Елберта ті тури розбирали.

Маршрути

Звичайний вибір — North Mount Elbert Trail від Голфмун-Крик: близько 17 км туди-назад із набором 1400 м. Південна стежка трохи довша й спокійніша щодо людей. Black Cloud Trail із південного заходу додає і кілометрів, і усамітнення. Взимку ті самі лінії перетворюються на лижні та снігоступні виходи, де вже треба оцінювати лавинну обстановку.

Як дістатися

Базове містечко — Лідвілл, двадцять хвилин їзди. Воно саме стоїть на 3100 м: зручно для акліматизації й незручно для сну. До початку стежок ведуть лісові дороги, влітку проїзні для звичайної машини. Пермітів і зборів немає, обмеження одне — парковка, що літніми вихідними заповнюється до світанку.

Що важливо знати

Пообідні грози в Колорадо — не страшилка, а розклад. Стандартна дисципліна: вихід о четвертій ранку та відхід із вершини до полудня, і так щодня з липня до початку вересня. Решту відсіву робить висота — розвертаються зазвичай люди в гарній формі, які напередодні прилетіли з рівня моря.

Після Деналі Ганнетт-Пік — найважчодоступніша найвища точка штату в країні. Річ не у складності лазіння, а в розташуванні: 4209 м у хребті Вінд-Рівер, і на всі боки — тридцять із гаком кілометрів дикої місцевості. Ближче доріг немає.

Історія

Загальноприйнята дата першосходження — 1922 рік, Артур Тейт і Флойд Сталнейкер. Є й раніші заявки, але перевірити їх неможливо: по Вінд-Ріверу траппери та землеміри ходили задовго до того, як хтось почав рахувати вершини. Ім'я гора отримала на честь Генрі Ганнетта, головного географа Геологічної служби США, який на неї не піднімався.

Маршрути

Основних підходів три. Glacier Trail із Дюбуа — близько 40 км в один бік, із виснажливим набором і скиданням висоти дорогою. Elkhart Park через Тіткомб-Бейсін — мальовничий стандарт, але перевал Бонні доводиться проходити двічі. Green River Lakes іще довший. Усі три закінчуються біля льодовика Гузнек, де й починається власне сходження: сніг до 45 градусів, бергшрунд — від сходинки до серйозної проблеми залежно від року, і короткий скельний вихід.

Що знадобиться

Кішки, льодоруб, мотузка та навичка руху льодовиком — без варіантів. Зазвичай закладають п'ять-сім днів. Перміта на саме сходження немає, але правила ночівель у заповідній зоні варто прочитати заздалегідь. Про липневих комарів тут говорять тим самим тоном, що й про погоду.

Що важливо знати

Сезон — липень і серпень; до вересня ночі стають злими, а снігові мости тонкими. Вершинний день із табору в Тіткомб-Бейсіні довгий, чотирнадцять годин — норма, і ключовим місцем для більшості є не гора, а другий прохід перевалу Бонні на втомлених ногах. Іти варто з прогнозом, якому довіряєте: хребет робить погоду сам, а швидкого шляху назовні звідси немає.

Кінгс-Пік, 4123 м, стоїть посеред гір Уїнта — єдиного великого хребта континентальних штатів, витягнутого із заходу на схід, а не з півночі на південь. Ця геологічна особливість і пояснює, чому підхід здається таким довгим: ідеш уздовж вододілу, а не долиною, націленою на вершину.

Історія

Окремого першосходження тут не зафіксовано — і це логічно для вершини, на яку пастухи та землеміри піднімалися без жодної урочистості. Ім'я дано на честь Кларенса Кінга, першого директора Геологічної служби США та людини, яка викрила «велику діамантову аферу» 1872 року. Біографія цікавіша, ніж у більшості тезок вершин.

Маршрути

Майже всі стартують від Henrys Fork: близько 45 км туди-назад, зазвичай за два-три дні з табором біля озера Доллар. Стежка йде через перевал Гансайт, і тут у всіх виникає та сама дилема: офіційна стежка скидає висоту й обходить схил, а натоптаний зріз іде навпростець курумником. Зріз економить годину й коштує гомілковостопів. Вершинний гребінь — довгий скрембл по брилах: технічно нескладно, але виснажує наприкінці довгого дня.

Як дістатися

Від Солт-Лейк-Сіті три години, останній відрізок — добрий грейдер. Це заповідна зона High Uintas: перміта на одноденний вихід немає, реєстрація безкоштовна й самостійна на старті, плюс звичайні правила щодо розміру груп і багать.

Що важливо знати

Вікно — з липня до вересня: у улоговинах сніг лежить до початку липня, а перші снігопади приходять наприкінці вересня. Пообідні грози тут такі самі обов'язкові, як у Колорадо, а вершинний гребінь — рівно те місце, де в грозу опинятися не варто. Біля озера Доллар часто трапляються лосі, і ставитися до них варто серйозніше, ніж заведено.

Граніт-Пік, 3904 м у горах Біртут, — найскладніша найвища точка штату в континентальній частині США. Вона ж була підкорена останньою з п'ятдесяти: лише 1923 року. Це, мабуть, говорить про її репутацію більше за будь-які описи.

Історія

Перше сходження здійснили Елерс Кох, Джеймс Вілт і Р. Т. Фергюсон 29 серпня 1923 року, після кількох невдалих спроб інших груп. Кох служив у Лісовій службі й підбирався до гори не один рік. На той момент Деналі була пройдена вже десять років; Граніт просто ховався за підходом, який відбивав охоту у випадкових людей, і за вершинною вежею, що розвертала решту.

Маршрути

Стандартна лінія починається від озера Містик і виводить на плато Фроуз-ту-Дет — величезне поле брил на 3500 м, без води та без укриття; зазвичай це окремий довгий день підходу. З краю плато маршрут скидається до сідловини, перетинає сніговий міст, що за сезон помітно худне, і закінчується кількома сотнями метрів скель категорії до 5.4. Більшість іде тут у зв'язках, багато хто бере легкий набір точок.

Що знадобиться

Каска, мотузка, кішки та льодоруб для снігової ділянки — і готовність лазити експонованим рельєфом на висоті. Доходить приблизно половина, і причина майже завжди погода: на плато сховатися ніде, а над Біртутом грози збираються швидко.

Що важливо знати

Вікно — із середини липня до початку вересня. Закладайте три дні, несіть воду на плато із собою або плануйте топити сніг, і призначте жорсткий контрольний час розвороту: спуск із вершинної вежі мокрими скелями — те саме місце, де трапляються аварії. Плато патрулюють снігові кози й згризають усе солоне, що залишили назовні намету.

Бора-Пік — 3859 м у хребті Лост-Рівер. Цю найвищу точку штату запам'ятовують через одну деталь: гребінь Chicken-Out Ridge, зруйноване скельне лезо посередині підйому, назва якого перекладається приблизно як «гребінь, де здаються».

Історія

Перше задокументоване сходження здійснив Т. М. Беннон із Геологічної служби США 1912 року. Гору названо на честь Вільяма Бора, багаторічного сенатора від Айдахо. Але відома вона іншим: 28 жовтня 1983 року просто під нею стався землетрус магнітудою 6,9, який підняв вершину приблизно на 30 см і опустив дно долини більш ніж на два метри. Залишений розрив і досі чудово видно з дороги — свіжий уступ, що розсікає полинову рівнину.

Маршрути

Маршрут по суті один, і він гранично прямолінійний: близько 11 км туди-назад із набором 1700 м — одна з найкрутіших затяжних стежок країни. Перші дві третини — безперервний підйом полином та осипами. Далі Chicken-Out Ridge: скрембл третьої категорії зі справжньою експозицією в обидва боки, а за ним сніговий міст, який тримається до середини літа й для більшості стає ключовим місцем. Після нього лишається короткий злет до вершини.

Як дістатися

Початок стежки — із шосе US-93 між Маккеєм і Чаллісом, короткий відрізок грейдера. Ні перміта, ні зборів. Найближче містечко Маккей зовсім маленьке: закуповуватися краще в Айдахо-Фоллс або Салмоні.

Що важливо знати

Сезон — від кінця липня до вересня, коли сніговий міст розтанув; до того потрібен льодоруб і вміння ним користуватися. Гребінь неприємніший на спуску, ніж на підйомі, — це зазвичай стає сюрпризом. Виходити краще затемна: води на маршруті немає, а південний схил до полудня розжарюється.

Маунт-Худ, 3429 м, — сплячий вулкан у Каскадних горах і, ймовірно, найвідвідуваніша зледеніла вершина країни: близько десяти тисяч спроб на рік. Причина в доступності: від бази нагору йде підйомник до 2600 м, і стандартний маршрут починається рівно там, де він закінчується.

Історія

Перше підтверджене сходження — 1857 рік, у групі був Генрі Пітток, згодом власник газети The Oregonian. Звичка ходити сюди склалася рано: найстаріший альпіністський клуб Америки, Mazamas, було засновано просто на вершині 1894 року — 155 чоловіків і 38 жінок спеціально піднялися нагору, щоб провести установчі збори.

Маршрути

Стандарт — південний бік через Гогсбек: вихід опівночі від Timberline Lodge, підйом сніжником Палмер, повз фумароли Devil's Kitchen із їхнім сірководнем, потім крутий фініш через Pearly Gates або Old Chute. За альпіністськими мірками маршрут короткий, але повноцінно гірський: кішки, льодоруб, мотузка та вміння оцінити бергшрунд.

Перміти

Потрібен безкоштовний самостійний wilderness permit, плюс просять відмітитися в журналі сходжувачів на базі. Ні плати, ні квот — почасти тому на горі так людно.

Що важливо знати

Сезон — травень і початок червня: сніг злежався, бергшрунд іще перекритий мостами, фумароли засипані. До липня маршрут перетворюється на живе каміння й камнепад. У Худа довгий список нещасних випадків, і майже всі зводяться до двох причин: група опинилася на горі надто пізно вдень або погода прийшла з Тихого океану швидше, ніж будь-хто розраховував. З вершини варто йти до дев'ятої ранку.

1917 м — за західними мірками скромно, але Маунт-Вашингтон забрав більше життів, ніж багато вершин удвічі вищих. Тут сходяться три основні шляхи циклонів, і шістдесят два роки гора тримала світовий рекорд швидкості вітру біля поверхні: 372 км/год, заміряні 12 квітня 1934 року спостерігачами, яким доводилося збивати лід з анемометра, щоб він продовжував обертатися. Гора стоїть у Президентському хребті Білих гір.

Історія

Дарбі Філд піднявся сюди 1642 року з двома провідниками-абенаками — одне з найраніших задокументованих сходжень у Північній Америці, майже за два століття до появи самої ідеї альпінізму. До 1860-х на гору вже вели платна кінна дорога та зубчаста залізниця, обидві працюють і досі. Будівля на вершині стоїть довше, ніж у більшості американських міст існують мощені вулиці.

Маршрути

Класика — Tuckerman Ravine Trail: близько 13 км туди-назад із набором 1250 м, круто й кам'янисто всю дорогу. Lion Head — стандартна зимова лінія. Ammonoosuc Ravine підходить із заходу повз притулок Lakes of the Clouds. Влітку жоден із них не потребує техніки; взимку серйозні всі, а Lion Head перетворюється на повноцінне альпіністське заняття.

Що важливо знати

Небезпека тут не у складності, а у відкритому рельєфі вище межі лісу та в погоді, яка приходить без попередження. Середньомісячна температура на вершині тримається нижче нуля вісім місяців на рік, а літні білі імли — звична річ. На горі загинули понад 160 людей, більшість — від переохолодження в межах видимості укриття. Дивіться прогноз обсерваторії Mount Washington для високих вершин до того, як вийдете з машини, і будьте готові розвернутися біля межі лісу: нагору завжди можна піднятися дорогою або потягом іншого дня.

Бакстер-Пік, 1606 м, — вершина гори Катадін і північний фініш Аппалачської стежки. Саме сюди щороку доходять кілька сотень людей, які почали шлях у Джорджії п'ятьма місяцями раніше. Табличка на вершині — мабуть, найбільш фотографований предмет в усіх Аппалачах.

Історія

Перше задокументоване сходження здійснив Чарльз Тернер-молодший 1804 року, хоча пенобскоти знали цю гору задовго до того: «Катадін» їхньою мовою означає «найбільша гора», тож звичне «гора Катадін» — тавтологія, якої місцеві уникають. Навколишній парк існує завдяки Персівалю Бакстеру: не зумівши у 1920-х переконати легіслатуру штату викупити ці землі, він, бувши губернатором, десятиліттями скуповував їх власним коштом частинами й передавав штату з умовою, що вони лишаться дикими.

Маршрути

Hunt Trail — останні милі Аппалачської стежки — іде брилами та залізними скобами, близько 16 км туди-назад. Abol Trail коротший і крутіший. Зі сходу підходять Chimney Pond і Saddle. Але говорять усі про одне: про Knife Edge — півторакілометровий гребінь між Памолою та Бакстер-Піком, що звужується до метра, а обабіч сотні метрів порожнечі. Це найкращий гребеневий траверс східних штатів і місце, з якого, одного разу вийшовши на нього, вже не відступиш.

Перміти та доступ

Парк Бакстер працює за бронюванням: місце на парковці треба резервувати заздалегідь, на літні вихідні вони розбираються миттєво, для машин із номерами інших штатів є в'їзний збір, а ворота відчиняються о фіксованій годині. Парк навмисно обмежує потік — такою була умова Бакстера.

Що важливо знати

Сезон — від кінця травня до середини жовтня. За вітру рейнджери закривають Knife Edge, і правильно роблять: опинитися там у пориві — не те, чого варто хотіти. Виходьте рано, беріть на Hunt Trail більше води, ніж здається потрібним, а якщо ви закінчуєте наскрізний прохід стежки — виходьте з того, що день сходження призначить погода, а не календар.

Гамфріс-Пік, 3851 м, — найвища з Сан-Франциско-Пікс, розмитого краю стратовулкана, який до обвалення був, за оцінками, на 1200 м вищим. Залишену чашу називають Внутрішньою улоговиною, і нагору йдеш її кромкою.

Що означає ця гора

Для тринадцяти племен ці вершини священні. У навахо це Дукоослід — священна гора заходу, одна з чотирьох, що позначають межі їхнього світу. У хопі — Нувацк'яові, де півроку живуть духи качина, які приносять дощ. Це не фольклор у минулому часі: обряди тривають, а гірськолижний курорт на нижніх схилах десятиліттями оскаржують у судах.

Маршрути

Стандарт — стежка Humphreys Trail від парковки Arizona Snowbowl: близько 16 км туди-назад, набір 1100 м, серпантини крізь осичник і остисту сосну, доки дерева не скінчаться. Вище сідловини починається єдина в Аризоні альпійська тундра — лише кілька квадратних кілометрів, і там росте жовтозілля, якого більше немає ніде у світі. Зі стежки краще не сходити: слід від черевика тут заростає десятиліттями.

Що важливо знати

Сезон приблизно з червня до жовтня. У липні та серпні приходить мусон, а на відкритому гребені це означає блискавки: пообідні грози тут і регулярні, і смертельні, тож по полудні на вершині робити нічого. Флагстафф стоїть на 2100 м, що допомагає з акліматизацією, але останні 500 м більшість усе одно відчуває.

Вілер-Пік, 4011 м, підноситься над Таосом у південній частині Сангре-де-Крісто. Існує і другий Вілер-Пік — у Неваді, 3982 м. Різниця у висоті настільки мала, що плутанина виникає регулярно, а названі обидві на честь однієї людини: Джорджа Монтеґю Вілера, який у 1870-х керував армійськими зйомками західніше сотого меридіана.

Маршрути

Стежок дві, і вибір суттєвий. Williams Lake Trail від Taos Ski Valley — коротка: близько 13 км туди-назад із набором 900 м, крута в другій половині, у більшості забирає довгий ранок. Bull-of-the-Woods іде гребенем із півночі й розтягується на 26 км — за це отримуєш безлюддя, краєвиди та неквапливий день вище межі лісу. Техніки не потребує ні та, ні інша; верхня частина обох повністю відкрита.

Що тут побачиш

Снігових баранів сюди повернули, і вони прижилися: невелике стадо зазвичай пасеться біля самої вершини й на людей не реагує. Бабаки поводяться нахабніше, ніж слід було б, і неодмінно дослідять залишений без нагляду рюкзак. Гора розташована в заповідній зоні, тож ні пермітів, ні якоїсь інфраструктури вище парковки тут немає.

Що важливо знати

Сезон із червня до вересня. У липні та серпні приходить мусон із тими самими пообідніми блискавками, що керують розпорядком на всьому Південному Заході: з гребеня треба йти на початку дня. Taos Ski Valley стоїть на 2800 м, тож ночівля там вирішує більшу частину питання з акліматизацією. На верхніх схилах сніг лежить до червня, і на початку сезону розумно взяти мікрошипи.

Баундарі-Пік, 4007 м, вважається найвищою точкою Невади за формальністю, на яку пуристи досі бурчать. Це північний край Білих гір, а справжня вершина цього гребеня — Монтгомері-Пік, 4261 м — стоїть за вісімсот метрів, але вже на боці Каліфорнії. Над сідловиною між ними Баундарі підноситься лише на 77 м, що за більшістю визначень робить його плечем, а не самостійною горою. Неваді він усе одно зарахований.

Маршрути

Звичайний підхід — Trail Canyon зі сходу: близько 11 км туди-назад із набором 1200 м. Нижня половина йде старою рудниковою дорогою, верхня — осипом, тим самим виснажливим, що відбирає половину кожного кроку. Вище сідловини стежки у звичному сенсі немає, лише натоптана лінія в щебені. Дехто додає підйом на Монтгомері заради вигляду назад: це ще година й крутий сполучний гребінь.

Як дістатися

Початок маршруту — із шосе US-6 між Тонопою та Бішопом, далі кілька кілометрів ґрунтівки, яку звичайна машина, як правило, проходить. Ні пермітів, ні зборів, ні жодного сервісу. Найближча заправка може виявитися за півсотні кілометрів — це варто перевірити заздалегідь, а не припускати.

Що важливо знати

Сезон — із липня до вересня. Води на маршруті немає, тіні немає зовсім, а пустельне сонце на чотирьох тисячах працює інакше, ніж те саме сонце біля машини. Беріть чотири літри. Другий постійний чинник — вітер: цей гребінь ловить усе, що перевалює через Сьєрру, і на сідловині буває достатньо неприємно, щоб розвернути людей ідеального в усьому іншому дня.

Мауна-Кеа — 4207 м над рівнем моря і 10 210 м від власної основи на дні океану. За цією міркою це найвища гора планети: вища за Еверест більш ніж на кілометр. І єдине місце в тропіках, де можна потрапити в заметіль, — тут справді катаються на лижах.

Священна вершина

У гавайській традиції це володіння Полі'аху, богині снігу, і піко — пуповина, що пов'язує острови з небом. Візит-центр просить не виходити на сам вершинний конус із поваги, і більшість не виходить. Трохи нижче стоять тринадцять обсерваторій, а проєкт Тридцятиметрового телескопа з 2014 року спричинив роки протестів і блокад під'їзної дороги. Приїжджаючи сюди, ви опиняєтеся всередині живої суперечки, і про це корисно знати заздалегідь.

Як дістатися

Асфальт іде до візит-центру на 2800 м; вище — крутий грейдер, і прокатні контори майже поголовно вимагають повний привід, а часто й зовсім забороняють цю дорогу. Підніматися пішки від візит-центру законно й важко: 10 км, набір 1400 м, розріджене повітря, ні тіні, ні води.

Що важливо знати

Головна небезпека — висота, саме через швидкість набору: люди приїжджають із рівня моря на 4200 м за дві години й дістають гірську хворобу, не виходячи з машини. Затримайтеся на візит-центрі бодай на півгодини. І не підіймайтеся сюди, якщо напередодні пірнали з аквалангом. Захід сонця з вершини неймовірний; правило просте — спуститися нижче 2800 м у межах півгодини після темряви, коли дорога й розріджене повітря перестають пробачати помилки.

Гуадалупе-Пік, 2667 м, — це вершина викопного рифу. Гори Гуадалупе є залишками рифу Капітан, збудованого губками й водоростями в тропічному морі близько 265 мільйонів років тому, потім похованого, а згодом піднятого й розкритого ерозією. По суті, ви підіймаєтеся морським дном.

Піраміда на вершині

На вершині стоїть піраміда з нержавкої сталі, встановлена American Airlines 1958 року до сторіччя поштової лінії Butterfield Overland Mail: її диліжанси проходили внизу маршрутом із Сент-Луїса до Сан-Франциско. Ель-Капітан, прямовисний мис трохи південніше, слугував орієнтиром, за яким візники правили кілька днів поспіль через рівнину.

Маршрути

Стежка одна, добре зроблена й безжальна: 13 км туди-назад із набором 900 м від кемпінгу Пайн-Спрінгс. Найкрутіша ділянка — перші півтора кілометра, і це багатьох заскочує зненацька. Далі місток через промоїну, тінистий відрізок сосняку та псевдотсуги, який у такому пейзажі здається неможливим, і відкритий гребінь до вершини.

Що важливо знати

Сезон — весна й осінь; літній день на голих скелях західного Техасу карає всерйоз. Візитівка парку — вітер: пориви за 100 км/год навесні звична річ, і за серйозного вітру рейнджери закривають стежку. Беріть щонайменше три літри: води на маршруті немає, і на старті її не продають. Вхід до парку платний, перміта на сходження немає, а для ночівлі в бекантрі дозвіл бронюють заздалегідь.

Маунт-Марсі, 1629 м, — найвища точка Адірондаку й центр району High Peaks. Могавкське ім'я гори — Тагавус, зазвичай його перекладають як «та, що розсікає хмари»; воно пасує їй куди більше, ніж прізвище чиновника, що закріпилося офіційно.

Історія

Перше задокументоване сходження здійснила 1837 року експедиція Ебенезера Еммонса, яка назвала вершину на честь Вільяма Марсі, тодішнього губернатора. Трохи нижче вершини лежить озерце Lake Tear of the Clouds завбільшки з тенісний корт — найвище джерело Гудзону. А 13 вересня 1901 року Теодор Рузвельт спускався звідси, коли його наздогнав посланець із звісткою, що Мак-Кінлі помирає: Рузвельт їхав усю ніч і наступного дня склав присягу президента.

Маршрути

Стандарт — стежка Van Hoevenberg від Adirondak Loj: близько 24 км туди-назад із набором 1000 м. Це радше довгий день, ніж важкий. Маршрути з півдня, від Upper Works, довші й помітно безлюдніші. Фінальна ділянка йде голими скелями, на яких тримається альпійська рослинність: у сезон тут часто чергують волонтери-стюарди й просять не сходити з каменю — ці кілька десятків квадратних метрів більше ніде в штаті не повторюються.

Що важливо знати

Марсі входить до списку Adirondack 46, і полювання за всіма сорока шістьма вершинами створює такий потік, що на популярних стартах улітку тепер потрібне бронювання парковки. Від квітня до початку червня триває «багнюковий сезон», коли стежки найвразливіші й найнеприємніші. Зимові сходження популярні й серйозні: вершина повністю відкрита, і та сама погода, що робить небезпечним Маунт-Вашингтон, доходить і сюди.

Маунт-Мітчелл, 2037 м, — найвища точка всієї території на схід від Міссісіпі. Стоїть у Чорних горах, короткому відрозі Блу-Рідж, і нагору веде дорога: від парковки до вершини п'ять хвилин пішки.

Вимірювання, за яке заплатили життям

Еліша Мітчелл, професор Університету Північної Кароліни, вимірював ці вершини у 1830-х і стверджував, що саме ця — найвища на сході країни. Томас Клінгман, його колишній студент, який став конгресменом, оскаржив висновок і віддавав першість іншій горі. 1857 року Мітчелл повернувся перевірити заміри, зірвався біля водоспаду на схилі й утонув. Похований він на вершині. Рація лишилася за ним: гора має його ім'я, а вершина, за яку стояв Клінгман, — ім'я Клінгмана, про неї нижче.

Що тут є

Оглядовий майданчик, невеликий музей, у сезон ресторан — і ліс, який помирає на очах. Фрейзерові ялиці тут спершу підкосив завезений шкідник, ялицевий вовнистий хермес, а потім десятиліття кислотних опадів від вугільних станцій, що стоять вище за вітром. Сірі сухостійні остови вкривають цілі схили. Це одна з найнаочніших картин екологічної шкоди в регіоні, і парк її не ховає.

Що важливо знати

Якщо хочеться повноцінного дня, підіймайтеся пішки: Old Mitchell Trail від офісу парку або довгий захід по Black Mountain Crest Trail від Боуленс-Крік — 18 км в один бік із набором понад 1300 м, одна з найважчих стежок штату. На вершині на десять градусів холодніше, ніж в Ешвіллі, і випадає до 2000 мм опадів на рік, тож теплий шар потрібен навіть у липні. За ожеледі Blue Ridge Parkway закривають, і взимку це може означати кілька днів без під'їзду.

Клінгманс-Доум, 2025 м, — найвища точка Теннессі, найвища в національному парку Грейт-Смокі-Маунтінс і найвища на всій Аппалачській стежці. 2024 року гору офіційно перейменували на Кувогі — чероки повернули їй рідне ім'я на прохання Східної громади чероки, для якої ця гора в переказах про «дорогу сліз» була місцем сховку.

Другий бік суперечки

Томас Клінгман — той самий конгресмен, який роками доводив, що найвища точка сходу саме тут, а не на Маунт-Мітчеллі. Він помилився на дванадцять метрів, а суперечка коштувала життя його опонентові. Ім'я проте протрималося понад століття.

Як дістатися

Асфальт підіймається до парковки на 1965 м, а звідти нагору веде крутий пандус завдовжки близько восьмисот метрів — до бетонної оглядової вежі 1959 року, спіралі, не схожої ні на що інше в парку. Від 1 грудня до 31 березня дорогу закривають, і єдиний шлях нагору — пішки або на лижах від перевалу Ньюфаунд-Геп, що перетворює туристичну зупинку на серйозний зимовий вихід.

До чого готуватися

Найімовірніше, до хмар: вершина в тумані приблизно два дні з трьох, а опадів випадає понад 2000 мм на рік — це помірний дощовий ліс. Ялиново-ялицевий ліс тут гине від того самого хермеса, що добив Маунт-Мітчелл, і сірі стовбури — перше, що фотографують приїжджі. Їхати краще на світанку, коли повітря найчистіше, і розраховувати, що нагорі на 10–12 градусів холодніше, ніж у Гатлінберзі внизу.

2207 м — це найвища точка США на схід від Скелястих гір: вища за все, що є в Аппалачах, Озарках і на Великих рівнинах. Гора стоїть посеред Блек-Гілс, гранітного острова в преріальному морі.

Два імені

У каталозі вона досі значиться як Гарні-Пік — за прізвищем генерала, чия репутація в лакота тримається на різанині біля Блу-Вотер-Крік 1855 року. 2016 року федеральна комісія перейменувала вершину на Блек-Елк-Пік, на честь Гегаки Сапи — Чорного Лося, святого чоловіка оглала-лакота, який дев'ятирічним хлопчиком пережив тут видіння і через шістдесят років переповів його в книжці, що відтоді не виходила з друку. Для лакота це один із «Шести Дідів», і обряди тут проводять досі.

Підйом

Стандарт — стежка №9 від озера Сільван: близько 11 км туди-назад із набором 450 м, зручний ухил, людно літніми вихідними. Вершину вінчає кам'яна пожежна вежа, збудована Громадянським корпусом охорони природи 1938 року, до неї веде сходи, вирубані у скелі. Ясного дня звідси видно чотири штати.

Що важливо знати

Сезон — від пізньої весни до осені; лід на стежці тримається до квітня. За двадцять хвилин звідси гора Рашмор, приблизно стільки ж до меморіалу Крейзі-Горса, тож у липні цей куток штату забитий людьми — виходьте рано або йдіть тихішим шляхом від Віллоу-Крік. Пообідні грози над Блек-Гілс збираються швидко, і кам'яна вежа — найгірше місце, щоб їх перечікувати.

Маунт-Роджерс, 1744 м, — найвища точка Вірджинії й одна з небагатьох вершин цього списку взагалі без краєвиду: маківка потонула в густому ялиннику з червоної ялини та фрейзерової ялиці, уламку бореального лісу, що застряг тут від останнього зледеніння. Люди однаково йдуть — головно заради того, що дорогою.

Поні

Підхід перетинає Грейсон-Гайлендс, відкриті безлісі луки, які виїдає табун здичавілих поні, завезених у 1970-х, щоб галявини не заростали. Поні справді дикі, людей не бояться зовсім і за кілька секунд засунуть носа у відкритий рюкзак. Годувати їх заборонено й шкідливо; фотографувати — рівно та причина, через яку половина народу взагалі сюди йде.

Маршрути

Від Массі-Гепу виходить близько 14 км туди-назад: спершу Аппалачською стежкою вздовж гребеня, потім коротке відгалуження до лісової вершини. Із заходу коротше заходити від Елк-Гарден. Гребінь Аппалачів тут відкритий і кам'янистий, більше схожий на Шотландію, ніж на решту південних гір.

Історія та поради

Гору названо на честь Вільяма Бартона Роджерса, першого геолога штату, який згодом заснував MIT. Ходити можна цілий рік, хоча взимку на безлісих ділянках буває серйозний вітер. Води на гребені мало, погода змінюється швидко, а єдина гарантія — що сама вершина розчарує. Везіть захват для лук.

Панорама-Пойнт, 1655 м, — вершина в тому сенсі, який жоден альпініст не визнає. Це ледь помітний підйом на бізонячому ранчо, де Високі рівнини непомітно задираються до Колорадо; на місці стоїть вапняковий стовп, бо інакше точку не знайти. При цьому вона вища за будь-яку точку у двадцяти чотирьох інших штатах.

Як дістатися

Точка розташована на приватній землі в дальньому південно-західному куті штату, на ранчо High Point Bison Ranch. Господарі пускають, просять три долари в скриньку біля воріт і ведуть книгу відвідувачів. Звичайна машина доїжджає до маркера сухим грейдером; після дощу останній відрізок перетворюється на липку глину, де можна засісти надовго. Бізони тут справжні, ходять вільно, і підходити до них не треба: важать тонну й бігають швидше за коня.

Що тут насправді

За кілька хвилин їзди — стик кордонів Небраски, Колорадо та Вайомінгу, і зазвичай ці дві точки об'єднують в одну поїздку. Краєвид саме такий, як обіцяє назва: 360 градусів короткотравої прерії, а ясного дня на західному обрії сірою смугою проступає Фронт-Рейндж.

Що важливо знати

Їхати можна будь-якого сезону, коли суха дорога, тобто практично з травня до жовтня. Ні тіні, ні води, ні зв'язку, на який варто розраховувати; найближча заправка — у Пайн-Блаффс або Кімболлі. Розпишіться в книзі: ранчо зберігає старі журнали, і хайпойнтери, що приїжджають роки потому, із задоволенням знаходять власний почерк.

Блек-Меса, 1516 м, — поверхня лавового потоку, що близько п'яти мільйонів років тому витік на схід із Нью-Мексико й зупинився тут, у «ручці сковороди» Оклахоми. Меса пласка, із чорною базальтовою брівкою, а найвищу точку позначено гранітним обеліском посеред плато: на ньому вибито відстані до меж штатів — до Колорадо 1299 футів, до Нью-Мексико 3,1 милі.

Що тут навколо

Це найпустіший кут штату й найменше схожий на решту Оклахоми: ялівець, чолья, вилороги та більше сонця, ніж будь-де ще у штаті. У каньйонах під месою збереглися сліди динозаврів — відбитки лап апатозавра в руслах струмків, деякі досі помітні там, де вода вимила породу. Саму месу охороняє природний заповідник, а кемпінг парку штату стоїть за кілька кілометрів.

Підйом

Близько 13 км туди-назад із набором усього 180 м, причому майже весь набір — один крутий зліт на борт меси; далі рівна прогулянка плато. Ні тіні, ні води. Гримучі змії трапляються достатньо часто, щоб порада дивитися під ноги не була фігурою мови.

Що важливо знати

Сезон — весна й осінь. Улітку на відкритому базальті регулярно за 38 °C, узимку задуває так, що зупинити вітер тут нічому. Виходьте рано, беріть три літри та лишайтеся на ніч заради неба: це одне з найтемніших місць країни, достатньо далеке від міст, щоб Чумацький Шлях відкидав тінь.

Спрус-Ноб, 1482 м, — найвища точка Західної Вірджинії і всього Аллеганського хребта. Запам'ятовуються тут дерева: червоні ялини на вершині відростили гілки лише з одного боку — їх «зафлажило» на схід вітром, який не вщухає ніколи.

Чим це місце дивне

Ноб стоїть на Аллеганському фронті — різкому уступі, яким плато обривається на схід. Погода впирається в цей край, і вершина отримує водночас опади дощового лісу та відкритість куди вищої гори. У підсумку тут бореальний острів: ялина, горобина, болотні рослини й кам'яниста пустка, якій місце на тисячу кілометрів північніше.

Як дістатися

Асфальтована лісова дорога доводить до парковки за пару сотень метрів нижче вершини, далі кільце близько восьмисот метрів з оглядовою вежею. Якщо хочеться справжньої прогулянки, гребенем іде Huckleberry Trail — 16 км, а в районі озера Спрус-Ноб унизу є мережа стежок на повний день. До Сенека-Рокс, скелелазного центру східних штатів, двадцять хвилин униз долиною.

Що важливо знати

Узимку дорогу не чистять і ворота зачиняють — легкий під'їзд перетворюється на довгий вихід на лижах чи снігоступах. Улітку часто туман: вежа нерідко опиняється всередині хмари. Ні зборів, ні пермітів; кемпінг поруч працює в порядку живої черги, а нічне небо тут одне з найтемніших у східній половині країни.

Брасстаун-Болд, 1458 м, — найвища точка Джорджії, зі скляним оглядовим майданчиком і справжнім круговим краєвидом: ясного зимового дня звідси видно чотири штати і, як запевняють, вежі Атланти за дев'яносто кілометрів на південь.

Назва, перекручена двічі

Чероки звали гору Іцеї — словом, що означає місце молодої зелені. Переселенці розчули Унцайї, що значить «латунь», і помилка закріпилася за всією округою. А «bald» — південноаппалачський термін для вершини, вкритої лукою замість лісу; чому ці луки існують, сперечаються досі: випас, пожежі, клімат чи все разом.

Як дістатися

Дорога підіймається до парковки на 1400 м, звідти нагору веде крута асфальтова доріжка близько восьмисот метрів, а в сезон ходить шатл для тих, хто не хоче йти. Пішоходам є сенс обрати Arkaquah Trail від Трек-Рок-Гепу: 9 км в один бік гребенем, і там куди більше змісту, ніж у краєвиді з парковки.

Що важливо знати

Відкрито приблизно від кінця березня до початку грудня; за ожеледі дорогу закривають, а на вершині сніг лежить, коли долини вже зелені. Осінні барви тут — подія регіонального масштабу, і жовтневими вихідними парковка заповнюється до дев'ятої ранку. Вхід платний, невеликий, а музей у візит-центрі помітно кращий, ніж можна було очікувати.

Маунт-Менсфілд, 1340 м, — найвища точка Вермонту й найанатомічніша гора країни. Зі сходу її гребінь складається в закинуте до неба обличчя, і частини цього обличчя вже два століття називають відповідно: Лоб, Ніс, Підборіддя та Кадик. Вершина — Підборіддя.

Тундра на невисокій горі

Близько вісімдесяти гектарів гребеня займає арктико-альпійська тундра — брусниця, осока Бігелоу, діапензія, — що вціліла тут від відступу льодовика й більше ніде у штаті в такому масштабі не трапляється. Вона настільки вразлива, що все літо на гребені чергують волонтери й просять іти лише голим камінням. Слід від черевика може заростати десятиліттями.

Маршрути

Гребенем проходить Long Trail — найстаріша далека піша стежка країни та прообраз Аппалачської. Із заходу класика — Sunset Ridge Trail від Андергілла: 11 км туди-назад, останній відрізок відкритий, вище межі лісу. Hell Brook зі сходу короткий, звірячий і улюблений певним типом ходаків. Підняти на гребінь можуть також платна дорога та гондола зі Стоу — саме так сюди потрапляє більшість.

Що важливо знати

Сезон — літо й осінь; узимку це гірськолижна гора із серйозним фрирайдом. Гребінь відкритий, і погода змінюється без попередження, як на будь-якій вершині Нової Англії. Вежі зв'язку на Носі — не вершина: до Підборіддя треба пройти гребенем на північ.

Маунт-Санфлауер, 1230 м, — найвища точка Канзасу й найкращий жарт цього списку. Жодної гори тут немає. Рівнина рівно підіймається від Міссурі до межі Колорадо, і це просто місце, де підйом закінчується: пасовище за кілометр від кордону, вище за все, що є у двадцяти штатах.

Що тут стоїть

Родина Гарольд, якій належить земля, десятиліттями пускає сюди всіх охочих і сама спорудила пам'ятник: соняшник, зварений із підків і костилів, поштову скриньку з книгою відвідувачів, стіл для пікніка й табличку «На цьому місці 1897 року нічого не сталося». Ні плати, ні сторожа — лише худобопрогінна решітка та прохання зачиняти те, що відчинив.

Як дістатися

Грейдери від Вескана, хвилин сорок, за сухої погоди прохідні для будь-якої машини. Сама дорога і є враження: путівці йдуть абсолютно прямо до обрію, роль гір виконують зернові елеватори, руху майже немає.

Про пласкість

Розхожий жарт, що Канзас пласкіший за млинець, походить із пародійної статті 2003 року, автори якої справді виміряли млинець і формально мали рацію. Насправді штат підіймається приблизно на 900 м зі сходу на захід — це набір висоти, порівнянний із підйомом на Гуадалупе-Пік, лише розтягнутий на 600 км і проїжджаний машиною зовсім непомітно.

Що важливо знати

Будь-який сезон і будь-яка погода, за якої дороги сухі. Візьміть чим розписатися в книзі. Заради світанку чи заходу сонця сюди варто підгадати час, а нічне небо тут не гірше, ніж над Блек-Месою за триста кілометрів південніше.

Блек-Маунтін, 1259 м, — найвища точка Кентуккі, і стоїть вона на одному з найбагатших вугільних пластів Північної Америки. Це не фонова деталь, а, власне, вся історія місця.

Вершина, яку мало не зрили

До 1990-х гора належала вугільним компаніям, і верх планували вирубати й віддати під відкритий видобуток. Коаліція з місцевих мешканців, студентів із містечка Лінч унизу та екологічних організацій билася за неї все десятиліття, і 1999 року угода захистила близько 1850 акрів вершини. Схили нижче до угоди не ввійшли, і згори чудово видно, як виглядала альтернатива: східчасті пагорби, з яких видобуток зрізав гребені цілком.

Як дістатися

До веж зв'язку біля вершини веде грейдер. Сама найвища точка — за кілька хвилин ходьби, позначена табличкою та скринькою з книгою відвідувачів. Доступ залежить від землевласника й за ці роки змінювався не раз, тож уточнювати краще на місці, а не розраховувати навмання.

Що ще тут є

Лінч побудувала US Steel 1917 року як заводське селище, і колись це був найбільший вугільний табір у світі. Шахта Portal 31, заради якої все й затівалося, зараз працює підземним музеєм, де екскурсії водять колишні гірники. Тому, хто хоче зрозуміти, чому ці гори виглядають саме так, вона пояснить більше, ніж краєвид із вершини.

Що важливо знати

Сезон — від весни до осені, узимку дорога важка. На гребені майже постійно туман, найкраще світло — раннім ранком. Логічно поєднати з поїздкою Аппалачами в районі Камберленд-Гепу, година їзди на захід.

Маунт-Грейлок, 1063 м, — найвища точка Массачусетсу й найлітературніша гора країни. Герман Мелвілл писав «Мобі Діка» на фермі, де Грейлок займав усе вікно кабінету, і присвятив горі наступний роман; довгий китовий силует — не вигадка читачів. Торо піднявся сюди 1844 року, заночував на вершині під дошкою й описав пробудження над морем хмар.

Що стоїть нагорі

Меморіальна вежа ветеранів — гранітний маяк 1932 року, який ночами світить і видно більш ніж за сотню кілометрів. Поруч Bascom Lodge, збудований Громадянським корпусом охорони природи у 1930-х: там і зараз годують і здають ліжка в сезон. Навколишній заказник став першим парком штату в Массачусетсі — його створили 1898 року, після того як лісоруби оголили схили.

Маршрути

Через вершину проходить Аппалачська стежка, і для наскрізних ходаків це єдиний справжній підйом у штаті. З Адамса рівно йде Cheshire Harbor Trail — близько 11 км туди-назад. Hopper Trail із Вільямстауна крутіший і гарніший. З півночі й з півдня нагору веде асфальт, тож вершину доведеться ділити з тими, хто приїхав.

Що важливо знати

Від листопада до травня дорогу закривають, і Грейлок перетворюється на тиху зимову гору, куди ходять лише на снігоступах і лижах. Осінь тут чудова й велелюдна. Старовіковий ялинник на верхніх схилах — одна з небагатьох уцілілих бореальних ділянок півдня Нової Англії, а на вершині зазвичай градусів на десять холодніше, ніж у долині.

Сассафрас-Маунтін, 1087 м, — найвища точка Південної Кароліни, і стоїть вона рівно на межі штатів: на оглядовому майданчику, відкритому 2019 року, прокреслено смугу, тож можна стати однією ногою в кожному штаті. З майданчика відкриваються ущелини Джокассі — ландшафт, який National Geographic колись уніс до списку останніх великих диких місць планети.

Що було до майданчика

Десятиліттями вершина була гравійною парковкою з розібраною пожежною вежею, а дерева встигли вирости настільки, що краєвиду не було зовсім. Хайпойнтери приїжджали, виявляли, що дивитися нема на що, розписувалися в книзі та їхали. Новий поміст це змінив: круговий огляд, уступ Блу-Рідж, що обривається на північ, і Підмонт, який іде на південь.

Маршрути

До парковки веде асфальт, до вершини лишається кілька хвилин пішки. Тут проходить Foothills Trail — 124 км уздовж підніж Блу-Рідж від Оконі до Тейбл-Рок; відрізок униз, у Лорел-Веллі, вважається найкращою одноденкою штату. Сюди ж виходить і Palmetto Trail.

Що важливо знати

Відкрито цілий рік і безкоштовно, іноді дорогу закривають через ожеледь. Навесні в ущелинах унизу цвітуть кальмія та рододендрон; жовтень — місяць барв, і парковка заповнюється відповідно. Візьміть вітрівку: майданчик відкритий усім вітрам, а гребінь справно їх збирає.

Вайт-Б'ютт, 1069 м, — найвища точка Північної Дакоти. Тривалий час каталог помилявся: сусідній пагорб має схожу висоту, і прапорець найвищої точки висів на ньому. Правильна відповідь — Вайт-Б'ютт, блідий конус із м'якої глини та пісковику, що підноситься над короткотравою прерією в бедлендах на південному заході штату.

Приватна земля, відчинені ворота

Пагорб стоїть на чинному ранчо. Родина-власник пускає за плату — двадцять доларів у скриньку біля воріт — і просить розписатися в книзі та не сходити з колії. Ця домовленість тримається десятиліттями, і зловживати нею не варто: кілька найвищих точок штатів уже закриті для публіки господарями, яким набрид потік.

Підйом

Близько 5 км туди-назад із набором 150 м: спершу колією через пасовище, потім стежка глинистим схилом. За сухої погоди це легко, після дощу — по-справжньому бридко: глина бедлендів перетворюється на липку масу, що з кожним кроком подвоює вагу черевиків. На вершині книга відвідувачів і краєвид на пасовища Літл-Міссурі.

Що важливо знати

Сезон — із травня до жовтня, і орієнтуватися варто на прогноз, а не на календар: тут одна гроза здатна лишити машину на ґрунтівці на добу. Гримучі змії водяться. За годину їзди на північ національний парк Теодора Рузвельта — очевидне доповнення до поїздки: там ті самі бедленди, лише прорізані глибше.

Гой-Крест, 1027 м, — найвища точка Меріленду й географічний курйоз: це взагалі не вершина, а найвища точка мерілендського боку гори Бекбоун, справжня маківка якої розташована за пару сотень метрів — уже в Західній Вірджинії. Межа штатів проходить схилом, і найвища точка Меріленду — там, де ця лінія перетинає горизонталь.

Як дістатися

Стежка починається із шосе US-219 у Західній Вірджинії, тобто до найвищої точки Меріленду більшість приходить, припаркувавшись в іншому штаті та піднявшись у потрібний знизу. Близько 3 км туди-назад із набором 230 м, подекуди круто: спершу стара лісовозна дорога, потім розмічена стежка. Нагорі табличка, скринька з книгою і, за традицією, стос сертифікатів, які відвідувачі забирають із собою.

Що тут навколо

Усю дорогу широколистяний ліс, біля гребеня невелика вирубка та краєвид на схід, у бік верхів'їв Потомаку. Гору називають Бекбоун — «хребет» — за довгу гряду, яку вона утворює; Гой-Крест названо на честь капітана Чарльза Гоя, місцевого історика. Земля навколо належить лісопромисловій компанії, яка давно терпить ходаків.

Що важливо знати

Ходити можна будь-якого сезону, хоча під'їзна дорога висока й сніг на ній лежить. Прогулянка забирає годину, і тому точку зручно об'єднувати із сусідніми: Спрус-Ноб у Західній Вірджинії та Маунт-Девіс у Пенсильванії — у межах двох годин їзди, і хайпойнтери нерідко беруть усі три за день.

Маунт-Девіс, 979 м, — найвища точка Пенсильванії: не пік, а широкий залісений гребінь, на якому стоїть сталева оглядова вежа, що підіймає вас трохи вище крон. Названо на честь Джона Девіса — ветерана Громадянської війни, землеміра та натураліста, який оселився в цих місцях і останні роки життя описував місцеву флору.

Сліди льодовикового періоду

Найнезвичайніше тут — під ногами. Рівний майданчик навколо вежі вкритий кам'яними кільцями та смугами: каміння відсортоване в візерунки багаторазовим замерзанням і відтаванням, коли двадцять тисяч років тому цей гребінь лежав біля самої кромки льодовикового щита. Ті самі структури сьогодні утворюються в Арктиці. В Аппалачах вони настільки рідкісні, що ділянку оголошено природною пам'яткою, — і ними легко пройти, нічого не помітивши.

Як дістатися

Дорога доводить до пікнікового майданчика за кілька хвилин від вежі. Для повноцінного візиту навколо є близько 23 км стежок лісом штату, а High Point Trail пов'язує вежу з майданчиком. Крутизни тут немає жодної; задоволення в лісі та тиші.

Про назву

Маунт-Девіс — найвища точка довгої гряди, історичне ім'я якої у штаті обговорюють уже багато років, і частина карт від нього відмовилася. Якщо у старих джерелах гряда зветься інакше, причина в цьому.

Що важливо знати

Відкрито цілий рік; за сильного снігу дорогу закривають, і стежки перетворюються на лижні. Осінь — сезон, заради якого сюди їдуть усі. Логічно поєднати з Гой-Крестом, півтори години на південь.

Гай-Пойнт, 551 м, — рівно те, що сказано в назві: найвища земля Нью-Джерсі, на гребені Кіттатінні в дальньому північно-західному куті штату. Позначена вона тим, чого немає в жодної іншої найвищої точки штату: 67-метровим обеліском із нью-гемпширського граніту та місцевого кварциту, збудованим 1930 року в пам'ять про загиблих на війні й видимим із трьох штатів.

Монумент

Землю подарували, а вежу оплатили полковник Ентоні Кузер із дружиною; за взірець узяли, з поправками, монумент Вашингтона. Коли відчинено, всередину пускають сходами, і згори видно плато Поконо в Пенсильванії, Катскілл у Нью-Йорку та долину Воллкілл унизу. Ясного дня це один із найширших оглядів у Середній Атлантиці.

Маршрути

До парковки біля монумента веде дорога, тож пішки лишається пара хвилин. Ходакам є що обрати краще: гребенем через парк проходить Аппалачська стежка, а Monument Trail робить шестикілометрове кільце повз озеро Марсія, кедрове болото та відкриті скелі гребеня. Заповідна ділянка Драйден-Кузер охороняє болото з атлантичним білим кедром на висоті, де його бути не повинно.

Що важливо знати

Парк працює цілий рік, а сам монумент відчиняють за сезоном — якщо розраховуєте піднятися сходами, уточніть заздалегідь. Очевидний час — осінь. Узимку мережею стежок катаються на бігових лижах, і сніг на гребені тримається довше, ніж у долинах обабіч.

Джерімот-Гілл, 256 м, — найвища точка Род-Айленду: камінь у лісі приблизно за сотню метрів від дороги. І водночас для цілого покоління хайпойнтерів — найскандальніша вершина країни: багато років вона вважалася найважчодоступнішою з п'ятдесяти, і рельєф був тут ні до чого.

Війна із сусідом

Найвища точка лежить біля самої під'їзної доріжки, і власник ділянки у 1980-ті та 1990-ті був категорично проти потоку гостей. Приїжджих зустрічали криками, викликами поліції, а в переказах, що ходили серед хайпойнтерів, і дечим гіршим. Доступ звузився до кількох дозволених днів на рік, про які оголошували заздалегідь; люди їхали через усю країну, щоб потрапити в ці дати. Протистояння потрапило в журнали й дійшло до погрози судом, а скінчилося лише в середині 2000-х, коли ділянка змінила господаря. Нові власники та сусідній Університет Брауна відкрили прохід.

Як зараз

На шосе 101 є маленька кишеня для парковки, від неї розмічена стежка й табличка біля каменя. Усе забирає десять хвилин. На табличці дякують за повагу до сусідів — фраза, що читається інакше, коли знаєш історію.

Що важливо знати

Будь-який сезон, будь-яка погода. Поруч темний майданчик, яким користується група обсерваторії Ладда Університету Брауна, — звідси в пагорба є й астрономічна примітка. Логічно об'єднати з Маунт-Грейлоком і Беар-Маунтін у Коннектикуті: три найвищі точки штатів у межах спокійного дня за кермом.

Чіха-Маунтін, 733 м, — найвища точка Алабами й південний край Аппалачського ланцюга: остання височина перед тим, як гори йдуть у прибережну рівнину. Назва походить від слова чага мовою маскогі — «високий».

Що тут стоїть

Парк штату Чіха — найстаріший в Алабамі, розбитий у 1930-х Громадянським корпусом охорони природи, і майже все, що видно, збудували вони: кам'яна вежа Bunker Tower на вершині, лодж, навіси на стежках — усе з місцевого кварциту, руками молодих людей, які працювали за допомогу. Вежа відкрита, і краєвид із неї розходиться на національний ліс Талладіго на всі боки.

Маршрути

Під'їхати можна на сотню метрів до вершини — саме так сюди потрапляє більшість. Пішоходам є Pinhoti Trail: 540 км через Алабаму та Джорджію, тепер з'єднана з Аппалачською стежкою, тож наскрізний маршрут можна почати тут і завершити в Мені. Настил Bald Rock короткий, доступний для візків і виводить до оглядової точки — найкращого, що є в парку.

Що важливо знати

Цілий рік. Сезони — весна й осінь; улітку задушливо, і серпанок з'їдає панораму. Вхід до парку платний, є кемпінг і лодж із номерами. Іноді крижані дощі закривають дорогу до вершини, а сніг тут лежить, коли в Бірмінгемі за годину їзди його немає зовсім.

Сигнал-Гілл, 837 м, — найвища точка Арканзасу: невеликий підйом на пласкій вершині гори Магазин, столової гори, що самотньо стоїть над долиною Арканзасу між Озарками та Вошито. Цікава сама гора; найвища точка — маркер у лісі за кілометр від лоджа.

Метелики та ведмеді

На горі Магазин відмічено 94 види метеликів — більше, ніж будь-де у штаті, і парк цим користується, влаштовуючи щорічний фестиваль. На схилах звичайні чорні ведмеді: популяцію Арканзасу відновлювали майже з нуля, і саме в цих горах випущені тварини закріпилися. На скельних урвищах гніздяться сапсани.

Заради чого сюди їдуть

Найчастіше не заради вершини. Південна кромка меси — лінія пісковикових урвищ за 300 м над долиною: тут лазять, спускаються дюльфером і літають на дельтаплані, а тутешній стартовий майданчик — один із найвідоміших у центральних штатах. Уздовж краю йде оглядова дорога Камерон-Блафф. Прогулянка до найвищої точки від лоджа — 2 км туди-назад дубовим лісом, приємна й зовсім без краєвидів.

Що важливо знати

Весна заради цвітіння, осінь заради барв; улітку спекотно, хоча на месі на кілька градусів прохолодніше, ніж у долині. Лодж на вихідні розбирають заздалегідь. Поєднувати з Блек-Месою в Оклахомі варто лише якщо любите дорогу: дев'ять годин на захід, зате контраст між ними — сам по собі сюжет.

Беар-Маунтін, 708 м, — найвища вершина Коннектикуту, але не найвища точка штату. Найвища точка — місце на південному схилі гори Фріссел, 725 м, чия вершина розташована вже в Массачусетсі. Тобто в Коннектикуту є найвища точка, яка не вершина, і найвища вершина, яка не найвища точка, — рівно та безглуздість, з якої хайпойнтери тішаться, а всі інші дивуються.

Піраміда

На вершині стоїть велика кам'яна піраміда, складена 1885 року місцевим муляром Оуеном Тревісом, із висіченим написом, що оголошує це місце «найвищою землею Коннектикуту». Напис, як з'ясувалося, хибний, але стоїть уже 140 років, і виправляти його ніхто не збирається. Піраміду відтоді не раз перекладали після обвалів.

Маршрути

Від шосе 41 біля Солсбері стежка Undermountain виводить на Аппалачську стежку й далі на північ до вершини: близько 10 км туди-назад із набором 450 м, круто й кам'янисто нагорі. З відкритих уступів далеко видно на північ, у Массачусетс. Ті, хто збирає найвищі точки, зазвичай того ж дня добирають південний схил Фріссела — три кілометри на захід гребенем.

Що важливо знати

Ходити можна цілий рік, але взимку зледенілі скелі на вершині по-справжньому небезпечні. Осінь тут така, якою Нова Англія взагалі буває. Парковка біля початку стежки маленька й жовтневими вихідними заповнюється рано.

Ігл-Маунтін, 701 м, — найвища точка Міннесоти, і стоїть вона за 24 км від озера Верхнього, поверхня якого на позначці 183 м. Це найбільший перепад у штаті, і цілком він уміщується всередині однієї заповідної території.

Де це

Вершина лежить у Boundary Waters Canoe Area — мільйоні акрів озер і волоків уздовж канадського кордону, де заборонені мотори й пересуваються лише веслами або пішки. Для одноденного виходу треба самостійно виписати перміт у скриньці на старті, а для ночівель у сезон діють квоти. Правила суворі, і за ними стежать: це один із найдбайливіше охоронюваних ландшафтів країни.

Підйом

Близько 11 км туди-назад кам'янистою стежкою в корінні, повз озеро Вейл. Води тут більше, ніж передбачає відстань: найгірші ділянки болота перекриті настилами, решта у звичайному червні — багнюка. Останній відрізок виводить на відкритий граніт із табличкою, і звідти на всі боки озера й жодної будівлі.

Що важливо знати

Кінець червня — вересень, або зима на снігоступах. Комарі та мошка в червні-липні — не перебільшення: накомарник тут штатне спорядження. Водяться лосі, заходять вовки, а ведмідь неодмінно перевірить погано підвішений мішок із їжею. Беріть фільтр замість запасу води: озера тут усюди.

Маунт-Арвон, 601 м, — найвища точка Мічигану, у Гуронських горах Верхнього півострова. Найвищою точкою вона стала лише 1982 року.

Тридцять сантиметрів

Майже все XX століття титул належав горі Кервуд за кілька кілометрів західніше. Потім перезйомка точнішими приладами показала, що Арвон вищий приблизно на 30 см. Найвища точка Мічигану переїхала, таблички переписали, а за Кервудом лишилася певна місцева образа. Це найменший перевіс, з яким найвища точка штату колись змінювала власника.

Як дістатися

Ось це і є складна частина. До вершини веде мережа лісовозних доріг без вказівників від містечка Ленс, і дорога зупинила куди більше приїжджих, ніж сам підйом. Уважно тримайтеся місцевих описів, візьміть GPS-трек і не потикайтеся сюди низькою машиною: останній відрізок — розбита колія. Від маленького майданчика до вершини п'ять хвилин кленовим лісом, там табличка, лавка та поштова скринька з книгою.

Що тут навколо

Ліс на всі боки й невелика галявина з видом на північ, у бік озера Верхнього за десять кілометрів. Назва прийшла з валлійського Арвона — за сланцевими каменярами, які тут осіли. Земля навколо здебільшого належить лісопромисловим компаніям, і вони пускають публіку.

Що важливо знати

Із червня до жовтня; дороги не чистять, узимку тут хазяйнують снігоходи. Осінні барви на Верхньому півострові виходять на пік на початку жовтня. Мошка лютує в червні, а зв'язок на під'їзді відсутній практично повністю.

Тіммс-Гілл, 595 м, — найвища точка Вісконсину: льодовикова морена в північних лісах, заросла до самої маківки, з дерев'яною оглядовою вежею, що підіймає вас трохи вище крон — до краєвиду на озера і знову ліси.

Що це таке

Усе тут залишив лід. Пагорб — це кам, насип піску та гравію, скинутий талими водами біля краю льодовика, що відступав, близько 15 тисяч років тому, а навколишній рябий ландшафт із дрібних озер і боліт — та сама історія навпаки. Названо пагорб за прізвищем Тімма, лісопромисловця XIX століття, який тримав табір біля озера внизу.

Як дістатися

Дорога окружного парку доводить до парковки, звідти коротка стежка та сходи виводять до вежі хвилин за десять. Звідси починається Timms Hill National Trail — 16 км до Ice Age National Scenic Trail, тисячомильного маршруту, що йде вздовж усієї кінцевої морени останнього зледеніння через штат. Ось це і є справжня ходьба в цій частині Вісконсину.

Що важливо знати

Парк працює з весни до осені, узимку дорогу перекривають, і стежками ходять лижники та снігоступники. Сенс саме у вежі: без підйому на неї видно лише ліс. У жовтні тут клени, а дорога сюди з Медфорда через ліс Чекуеймегон варта не менше за сам пагорб.

Таум-Сок, 538 м, — найвища точка Міссурі, і стоїть вона на одних із найдавніших оголених порід Північної Америки: ріолітах, вивержених близько 1,5 мільярда років тому, коли гори Сент-Франсуа були вулканами в мілкому морі. Те, що лишилося, — сточене ядро, настільки давнє, що Аппалачі на його тлі молоді.

Прорив водосховища

14 грудня 2005 року верхній басейн гідроакумулювальної станції Таум-Сок, що стоїть на сусідньому гребені, перелився через край і зруйнувався. Близько п'яти мільйонів кубометрів води пішли вниз горою за лічені хвилини, здерши схил до корінної породи й пройшовши через парк Johnson's Shut-Ins унизу. Дім доглядача парку знесло разом із родиною всередині; усі вижили. Парк відкрили заново за кілька років, відбудувавши, а шрам на схилі видно досі.

Маршрути

Дорога доводить до парковки, до найвищої точки лишається 400 м мощеною доріжкою. Ходити варто інше — п'ятикілометрове кільце до водоспаду Міна-Сок, найвищого в Міссурі (40 м): навесні він потужний, до серпня зникає. Далі на південь іде Ozark Trail через найсуворіші місця штату.

Що важливо знати

Весна заради водоспаду й цвітіння на галявинах-гладах, осінь заради барв. Останні кілометри дороги круті й вузькі. Від квітня тут усерйоз дошкуляють кліщі, а відкриті ріолітові глади влітку тримають спеку.

Чарльз-Маунд, 374 м, — найвища точка Іллінойсу, і потрапити на неї можна рівно чотири вікенди на рік.

Ці чотири вікенди

Пагорб стоїть на приватній фермі в північно-західному куті штату. Родина-власник уже багато років пускає гостей у перші вихідні червня, липня, серпня та вересня — з п'ятниці до неділі, у світлу пору, безкоштовно й без запису. В інші дні під'їзна дорога зачинена, і прохання одне: це поважати. Хайпойнтери планують поїздки під цей календар, а домовленість тримається тому, що люди здебільшого поводяться пристойно.

Що тут

Півтора кілометра вгору фермерською дорогою до маркера та книги відвідувачів біля будинку, через поля, з далеким краєвидом на пагорби. Це Дрифтлесс — та частина Середнього Заходу, яку льодовики обтікали, а не переорювали, лишивши гряди й глибокі долини там, де Іллінойс загалом пласкій. На решту штату це не схоже зовсім.

Що важливо знати

Звіряйте дати перед виїздом: їх іноді зсувають, і приїхати в закриті вихідні — значить упертися в замкнені ворота. Базою логічно взяти Галену за півгодини південніше: містечко свинцевих копалень XIX століття, де жив Улісс Грант. Можна об'єднати з Гоукай-Пойнт в Айові та Тіммс-Гілл у Вісконсині — три найвищі точки штатів за один довгий день.

Гоукай-Пойнт, 509 м, — найвища точка Айови. До 2000 року це була чинна ферма, а на самій маківці стояв відгодівельний загін для худоби. Родина Стерлерів працювала тут поколіннями й терпіла приїжджих, які однаково з'являлися, щоб постояти на найвищій точці.

Із загону в парк

Коли родина продала землю, округ Осеола викупив вершину й облаштував невеликий парк: навіс для пікніка, кемпінг і мозаїку, викладену з кришок від силосних бочок — відсилання до ферми, що тут була. На землі нанесено карту з напрямками та відстанями до решти сорока дев'яти найвищих точок штатів, тож це єдина з них, яка визнає існування самої гри.

Як це виглядає

Пласко. Підйом настільки пологий, що без маркерів ви б проїхали повз, а краєвид — поля до обрію на всі боки, розбиті зерносховищами та вітряками. Ясного вечора це вражає сильніше, ніж звучить: небо тут робить ту роботу, яку в інших місцях робить рельєф.

Що важливо знати

Відкрито цілий рік і безкоштовно, до вершини веде грейдер, кемпінг за невелику плату. Логічно об'єднати з Чарльз-Маундом в Іллінойсі та Тіммс-Гіллом у Вісконсині: усі три спокійно вкладаються у вихідні, якщо Чарльз-Маунд цими днями відкритий.

Кемпбелл-Гілл, 469 м, — найвища точка Огайо, і розташована вона на газоні професійного коледжу в містечку Беллефонтейн. Паркуєтеся на кампусній стоянці, проходите повз корпуси — і ось вона: маркер, геодезичний знак і флагшток.

Радарні роки

Від 1951 до 1969 року тут стояла станція ВПС: 664-та радарна ескадрилья стежила звідси за небом над промисловим Середнім Заходом — частина мережі раннього попередження, збудованої для холодної війни. Станцію закрили, земля перейшла коледжу Ohio Hi-Point, і школа успадкувала і назву, і найвищу точку. Частина первісних споруд досі служить навчальними класами.

Як потрапити

Кампус відкритий у робочі години, і до маркера пускають вільно; в інший час ворота можуть бути зачинені. Ні плати, ні стежки. Десяти хвилин вистачить із запасом.

Раз уже ви тут

Беллефонтейн претендує на першу бетонну вулицю в США, залиту 1891 року й досі використовувану на Корт-авеню: один квартал спеціально зберігають. Для містечка, чия головна географічна особливість — пагорб на шкільній галявині, рекордів тут напрочуд багато.

Хузієр-Гілл, 383 м, — найвища точка Індіани: острівець дерев на краю соєвого поля в окрузі Вейн, за кілька кілометрів від межі з Огайо.

Скаутський проєкт

Десятиліттями тут було просто фермерське поле з натоптаною через нього стежиною. 2005 року місцевий скаут-орел узяв найвищу точку як свій громадський проєкт: зібрав гроші, домовився з власником землі й побудував коротку стежку, стіл для пікніка, табличку та скриньку для книги відвідувачів — усе це стоїть досі. Домовленість тримається, земля так само приватна й так само обробляється.

Як потрапити

Припаркуватися на гравійному узбіччі Елліотт-роуд і пройти шістдесят метрів у гай. Маркер — валун із табличкою. Розпишіться в книзі: журнали збирають, і кількість імен — частина того, чому власник досі не проти.

Що важливо знати

Будь-який сезон, будь-яка погода. Після дощу брудно, а на узбіччі більше двох машин не поміститься. Найближче помітне місто — Річмонд, двадцять хвилин на південь. Для масштабу: ця найвища точка на 6000 м нижча за Деналі й приблизно на сто метрів нижча за арку «Ворота Заходу» в Сент-Луїсі.

Вудолл-Маунтін, 245 м, — найвища точка Міссісіпі, у північно-східному куті штату біля меж Алабами та Теннессі. Це залісений горб із ґрунтівкою до вершини й щоглами зв'язку нагорі — і єдина найвища точка штату, яка була полем бою.

Битва при Юці

19 вересня 1862 року на цьому пагорбі стояла артилерія північан: звідси били по військах Конфедерації в містечку внизу. Бій зайняв один вечір і коштував близько півтори тисячі людей з обох боків — мале зіткнення за мірками тієї війни й дуже велике за мірками цього пагорба. Тоді гора звалася Йоу-Гілл; нинішнє ім'я вона дістала пізніше, за прізвищем шерифа округу.

Як потрапити

Дорога крута, розбита й за сухої погоди зазвичай прохідна для звичайної машини; у сиру — питання відкрите. Нагорі маркер, книга відвідувачів і краєвид, перекритий деревами й антенами. Усе забирає кілька хвилин.

Що важливо знати

Будь-який сезон, аби сухо. У містечку Юка внизу є невеликий музей, присвячений битві. Для поїздки цю точку логічніше за все об'єднувати з Чіха-Маунтін в Алабамі — три години на південний схід, і день виходить осмислений.

Дріскілл-Маунтін, 163 м, — найвища точка Луїзіани й друга з кінця за висотою серед п'ятдесяти однієї. Це соснова гряда в парафії Бьєнвілль, куди йдуть від парковки сільської церкви.

Підйом

Старт від пресвітеріанської церкви Маунт-Зайон, заснованої 1859 року, далі старою лісовозною дорогою — близько 3,5 км туди-назад. Родина Дріскіллів, за якою названо гору, осіла тут у 1850-х, і кілька її членів поховані на цвинтарі, повз який ви пройдете. Стежка полого підіймається крізь соснові насадження: багато що за ці роки вирубували й садили заново, через що прогулянка стала менш мальовничою, а вершина — простішою для пошуку.

Нагорі

Невелика галявина, геодезичний знак, табличка та книга у скриньці. Краєвид — сосни. Сюди ніхто не їде заради краєвиду; їдуть тому, що це найвища точка, а на церковній парковці зазвичай порожньо.

Що важливо знати

Від осені до весни. Луїзіанське літо робить неприємним навіть пагорб у 163 м, а кліщі та червонотілки лютують із травня до вересня. Стежка читається легко, але на розвилках лісовозних доріг вказівників немає — тримайтеся лівіше й орієнтуйтеся на натоптану лінію. Найближчий сервіс — в Аркадії, двадцять хвилин на північ.

Ебрайт-Азимут, 137 м, — найвища точка Делавару, і розташована вона на узбіччі житлової вулиці на північ від Вілмінгтона, поряд із трейлерним парком, у прямій видимості від вказівника межі Пенсильванії.

Про назву

«Азимут» тут геодезичний термін: так називають фіксовану точку прив'язки, за якою орієнтують інструменти. Цю встановили на землі родини Ебрайт. Власне найвища земля може опинитися за пару метрів звідси, у чиємусь саду; маркер стоїть там, де його змогли поставити землеміри. Нормальний вказівник штат поставив лише у 2000-х — після багатьох років, коли приїжджі фотографували бордюр.

Як потрапити

На узбіччі Ебрайт-роуд поміщається одна машина. Вказівник, знак штату та геодезичний диск — усе за кілька кроків. Увесь візит забирає секунд дев'яносто, і головна чемність — не перекрити комусь виїзд: тут живуть люди, і потік хайпойнтерів вони радше терплять, ніж вітають.

Що важливо знати

Будь-коли. Логічно об'єднати з Пойнт-Рено у Вашингтоні за дві години на південний захід і Гай-Пойнтом у Нью-Джерсі за три години на північ: найвищі точки Середньої Атлантики лежать досить купно, щоб брати по кілька за день — так їх зазвичай і збирають.

Пойнт-Рено, 123 м, — найвища природна точка Вашингтона: підвищення в парку Форт-Рено в районі Тенлітаун, між водонапірними вежами й тенісними кортами. Єдина точка цього списку всередині столиці — і єдина з настільки незручною багатошаровою історією.

Форт, потім місто, потім парк

У Громадянську війну на пагорбі стояв форт Рено — частина кільця укріплень навколо Вашингтона; у липні 1864 року звідси підтримували вогнем бій біля форту Стівенс, що зупинив рейд Джубала Ерлі, — єдину битву в межах округу. Після війни звільнені раби та робітничі родини заснували тут селище Рено-Сіті: кількасот мешканців, школа, дві церкви. Починаючи з 1920-х місто та федеральна влада викуповували його квартал за кварталом, зносили й ставили на цьому місці парк і школу. Зараз це витіснення визнано публічно, і в парку стоїть меморіал Рено-Сіті.

Як потрапити

Парк відкритий і безкоштовний. Сама найвища точка — непозначена земля біля водонапірної вежі; таблички на кшталт тих, що ставлять штати, тут немає. За кілька хвилин станція метро Тенлітаун — це єдина найвища точка такого рівня, куди можна доїхати метром.

Що важливо знати

Будь-коли. Логічно об'єднати з Ебрайт-Азимутом у Делаварі та Гой-Крестом у Меріленді. І прочитайте меморіал Рено-Сіті — він цікавіший за позначку висоти.

Бріттон-Гілл, 105 м, — найвища точка Флориди й найнижча найвища точка штату в країні: нижча за дах тридцятиповерхового будинку й нижча за гребінь дюн на деяких флоридських пляжах. Понад шістдесят будівель у штаті вищі за цей пагорб.

Де це

Лейквуд-парк, невеликий окружний парк в окрузі Волтон, приблизно за 400 м від межі Алабами, у «ручці» штату. Навіс для пікніка, кам'яний маркер, книга відвідувачів і болотні сосни. Парк подарувала округу місцева родина, вхід вільний.

Навіщо сюди їдуть

Головно щоб закрити список. У тих, хто збирає всі п'ятдесят одну точку, Бріттон-Гілл зазвичай іде останнім або майже останнім, і в контрасті весь сенс: Деналі — це три тижні й ціла альпіністська школа, Бріттон-Гілл — паркувальне місце й дев'яносто секунд. Люди фотографують маркер, розписуються в книзі та їдуть задоволені.

Що важливо знати

Будь-якої пори року, хоча влітку тут волого, а комарі сповнені ентузіазму. Найближчі містечка — Флорала в Алабамі та Дефьюніак-Спрінгс у Флориді. За годину їзди на південь пляжі Мексиканської затоки — зазвичай саме через них люди взагалі опиняються в цій частині штату.