Пік Перемоги

Чим відомий пік Перемоги

Пік Перемоги — найвища точка Тянь-Шаню і Киргизстану та, після піку Ісмоїла Сомоні, друга за висотою вершина колишнього Радянського Союзу. За відносною висотою він посідає 16-те місце у світі й панує над усім Центральним Тянь-Шанем. На північ від 39-ї паралелі на Землі немає нічого вищого. У довідниках його зазвичай називають найпівнічнішим семитисячником: Хан-Тенгрі, що стоїть за 16 км на північний схід, офіційно має 7010 м, але ця цифра враховує крижану шапку над скельною вершиною заввишки 6995 м.

Справжню славу горі принесла її репутація. Пік Перемоги входить до п'ятірки «Сніжного барса» — звання, запровадженого 1967 року для тих, хто піднявся на всі п'ять семитисячників колишнього СРСР: пік Леніна, пік Ісмоїла Сомоні, пік Перемоги, Хан-Тенгрі і пік Корженевської. У будь-якому рейтингу цієї п'ятірки Перемога перша за складністю й небезпекою; піку Леніна, найпростішому з п'яти, присвячено окрему статтю. Певний час за радянських часів Перемогу навіть вилучали з переліку й замінювали Хан-Тенгрі: гора опинилася в зоні радянсько-китайської прикордонної суперечки, і до 1981 року сходження на неї було заборонено. Усі п'ять вершин потрібні лише з 1990 року.

Назви і суперечка про перше сходження

Гора має три імені. Киргизька назва Жеңиш-Чокусу і російська, з якої перекладено українську, означають одне й те саме — «вершина Перемоги», а з китайського боку її називають Томур — від уйгурського слова «залізо».

Питання про перше сходження досі дискусійне. 1857 року Петро Семенов побачив піраміду Хан-Тенгрі й прийняв її за найвищу точку хребта, не помітивши масиву за нею. 1895 року швед Свен Гедін побачив справжнього велетня з китайського боку й оцінив його висоту в 7320 м. 19 вересня 1938 року експедиція під керівництвом Августа Летавета, присвячена 20-річчю комсомолу, вивела Леоніда Гутмана, Євгена Іванова та Олександра Сидоренка, як вони вважали, на вершину заввишки 6900–6930 м — ішли під ураганним вітром і за 30-градусного морозу. Вершину назвали піком 20-річчя ВЛКСМ.

1943 року військові топографи під командуванням Павла Рапасова встановили, що ця вершина насправді має 7439 м і майже на пів кілометра вища за Хан-Тенгрі; тоді ж запропонували назвати її піком Перемоги на честь Червоної армії, а затвердили назву 1946 року. Величезна різниця у висоті змусила багатьох засумніватися в сходженні 1938 року. Офіційно його визнавали, і 1956 року спеціальна комісія вирішила, що група Гутмана здійснила перше сходження, а група Абалакова першою пройшла на центральну частину вершинного гребеня. Багато сучасних видань, зокрема Велика російська енциклопедія, вважають першим сходженням 1956 рік.

Де розташований і як дістатися

Вершина стоїть на кордоні Киргизстану й Китаю: з киргизького боку це Ак-Суйський район Іссик-Кульської області, з китайського — повіт Веньсу округу Аксу в Сіньцзяні. Це радше масив, ніж одна вершина: на гребені завдовжки близько 2 км здіймається кілька вершин, і вище 7000 м лише головна. На заході — Західна вершина (пік Важа Пшавела, 6918 м) і пік Неру (6742 м), на сході — Східна вершина (близько 6760 м).

Увесь північний схил звернений до льодовика Південний Інильчек — найбільшого на Тянь-Шані: довжина 60,5 км, площа близько 567 км², товщина льоду в нижній частині 150–200 м. Його притока, льодовик Зірочка, забарвлений у червонуватий колір уламками порід із гори, виводить просто до її підніжжя.

Підходів зазвичай два. З Бішкека компанії везуть клієнтів уздовж Іссик-Куля до Каракола (близько 420 км, 8–10 годин), а звідти через перевал Чон-Ашу (3822 м) до табору Майда-Адир на висоті близько 2500 м (160 км, 4–6 годин). З Алмати дорога веде до табору Каркара на висоті близько 2200 м (280 км, 4–5 годин). З обох таборів у липні й серпні літають гелікоптери до базового табору «Південний Інильчек» на висоті близько 4000 м, біля злиття Південного Інильчека і Зірочки; з Каркари лету близько 35 хвилин. Той самий базовий табір слугує і для південного маршруту на Хан-Тенгрі.

Маршрути сходження

Класика через перевал Дикий і Західну вершину. Найпопулярніший шлях уперше пройшла 1961 року команда Д. Медзмаріашвілі, категорія — 5Б. Компанії навішують поручні на складних ділянках і описують маршрут приблизно так:

• Базовий табір (близько 4000 м) — табір 1 на 4400–4600 м льодовиком Зірочка та його мореною, 5–10 годин. Табір стоїть під перевалом Дикий, йому загрожують лавини з перевалу й крижані обвали з північної стіни.
• Табір 1 — перевал Дикий, табір 2 на 5200–5300 м: льодоспад зі стінками до 20 м (2–4 за UIAA), найнебезпечніша ділянка нижньої частини маршруту; виходять якомога раніше, ночують часто в снігових печерах.
• Широкий сніговий гребінь до табору 3 на 5700–6000 м, зазвичай печера; після сильних снігопадів — лавинна небезпека.
• Скельно-льодовий гребінь крутизною 30–40° (3–4 за UIAA) до табору 4 на 6300–6700 м, 8–16 годин залежно від умов.
• Сніжно-льодові схили до табору 5 на висоті близько 6900 м біля Західної вершини (6918 м).
• Близько 3 км широкого, майже горизонтального гребеня з карнизами й тріщинами до скель «Обеліск», де табір 6 на висоті близько 7100 м захищений від сильного західного вітру.
• Скельний гребінь завдовжки 200–300 м і комбінований рельєф крутизною 20–40° до вершини, 4–8 годин. Вершина — купол завдовжки 200–250 м, найвищу точку на ньому визначити важко; групи, що прийшли із заходу, лишають записку в його західній частині.

Програми експедицій розраховано на 26–29 днів, з двома акліматизаційними виходами і кількома резервними днями на негоду.

Інші маршрути. Команда Абалакова 1956 року піднялася північним ребром із льодовика Зірочка. 1958 року група Ігоря Єрохіна здійснила перший траверс масиву: від перевалу Чон-Терен східним гребенем на вершину і спуск північним ребром. Китайська експедиція 1977 року пройшла південний гребінь. 1982 року алматинці під керівництвом В. Смирнова проклали північною стіною маршрут змійкою — «по долару», а 2011 року Денис Урубко та Геннадій Дуров пройшли його прямий варіант, «палицю до долара».

Дозволи, вартість і правила

Гора лежить у прикордонній зоні, тож потрібні перепустка до прикордонної зони й реєстрація; їх оформлюють туроператори разом із гелікоптером, послугами базового табору й поручнями. Компанії Бішкека та Алмати продають або повні пакети з трансферами й харчуванням у базі, або мінімальні — лише дозволи та проживання в базовому таборі; гіди, висотне харчування й портери оплачуються окремо, а ціни повідомляють на запит щосезону. Рятувальні роботи оплачуються зі страховки альпініста; киргизькі компанії вимагають покриття щонайменше 30 000 доларів. Намети й зв'язок із базою УКХ-рацією обов'язкові. Зважаючи на репутацію гори, братися за неї варто лише з досвідом інших семитисячників.

Коли їхати і погода

Експедиції працюють від початку липня до кінця серпня; одна алматинська компанія називає найкращим періодом час від 15 липня до 25 серпня. Центральний Тянь-Шань називають «Арктикою Киргизстану»: літо коротке, середня температура в районі близько 7 °C, а значна частина річних опадів випадає влітку у вигляді снігу. Добра погода на Перемозі буває рідко й тримається недовго, вершинним гребенем дме сильний західний вітер. Перше зимове сходження 2 лютого 1990 року здійснили Валерій Хрищатий, Сергій і Геннадій Богомолови, Сергій Овчаренко та Геннадій Михайлов; відомий висотник Анатолій Букреєв у тій експедиції повернув назад на висоті близько 7400 м.

Вода

У базовому таборі «Південний Інильчек» компанії дають воду для готування й умивання, рукомийник із теплою водою, харчування, гарячі напої, душ або лазню. Вище бази вся вода — розтоплений на пальниках сніг, часто просто в снігових печерах. У переліку спорядження однієї з компаній для Перемоги — 7–9 газових балонів на людину: довге перебування нагорі з'їдає багато пального. Розраховуйте щонайменше на 3–4 літри рідини на день на людину й носіть її в термосах: на вершинному гребені вода замерзає швидко.

Зв'язок та інтернет

Мобільної мережі на льодовику немає. Групи на горі тримають зв'язок із базою УКХ-раціями, а база підтримує далекий радіозв'язок з офісом компанії, гелікоптером і рятувальниками. Супутниковий телефон і платний вайфай у базових таборах доступні за тарифом. Мобільні мережі працюють у Караколі та Бішкеку, але далі за останні селища на сигнал не розраховуйте. Номер екстрених служб у Киргизстані — 112 (у Казахстані теж 112), але на горі рятувальні роботи організовує ваш туроператор.

Висота, небезпеки та безпека

Небезпека Перемоги — в її будові. Шлях за Західною вершиною на кілометри тягнеться на висоті близько 7000 м без простих шляхів спуску, і негода може застати групу далеко від укриття; карнизи ховають урвища в обидва боки, лавини з перевалу Дикий і північної стіни дістають до нижніх таборів. На горі загинули понад 80 людей.

У серпні 1955 року вершину штурмували одразу дві експедиції. Команда алматинського спорткомітету Туркестанського військового округу під керівництвом Володимира Шипілова піднялася непройденим північно-східним гребенем до висоти близько 6930 м і потрапила в сніговий буревій; з 12 альпіністів вижив лише Урал Усенов. Через рік він увійшов до експедиції Абалакова з 11 осіб, яка зійшла на вершину. У серпні 2025 року російська альпіністка Наталія Наговіцина зламала ногу на спуску й лишилася на гребені; італієць Лука Сінігалья, який доставив їй спорядження, загинув, спроба евакуації гелікоптером зірвалася через погоду, і зрештою пошуки припинили. Іти на Перемогу можна лише після повної акліматизації, з резервними днями й жорстким контрольним часом.

Історія сходжень

Коли знімання 1943 року відкрило новий семитисячник, першими спробували його взяти 1949 року алматинці під керівництвом Євгена Колокольникова, але відступили після серії лавин із північного схилу. 1952 і 1953 року експедиції ТуркВО під керівництвом Володимира Рацека розвідали масив і його східний гребінь. 30 серпня 1956 року об'єднана команда московського «Спартака» й Казахського комітету фізкультури під керівництвом Віталія Абалакова піднялася на вершину північним ребром. 1984 року на вершину водночас вийшли 27 радянських альпіністів. 1990 року казахстанська команда Валерія Хрищатого за 14 днів пройшла траверс від піку Важа Пшавела через Перемогу й вершини Меридіонального хребта до Хан-Тенгрі.

Цікаві факти

• 1993 року Гліб Соколов сам-один піднявся від передового табору на льодовику Зірочка (близько 4200 м) до вершини й повернувся за 20 годин, а 2005 року за вісім днів сам пройшов траверс усього масиву.
• 7 травня 1995 року 12 новосибірських альпіністів здійснили перше весняне сходження.
• У китайському звіті про сходження 1977 року радянські сходження взагалі не згадано.
• Верхня частина й південні схили масиву складені чарнокітами — глибоко метаморфізованими породами, насунутими на північ на молодші сланці вздовж так званого насуву Перемоги.
• Друге зимове сходження відбулося лише 8 лютого 2017 року, його здійснила киргизька команда.

FAQ

Яка висота піку Перемоги? 7439 м. Це найвища точка Тянь-Шаню і Киргизстану та друга вершина колишнього СРСР.

Це найпівнічніший семитисячник? Його часто так називають. Хан-Тенгрі стоїть трохи північніше й з крижаною шапкою має 7010 м, але його скельна вершина — 6995 м.

Скільки часу займає сходження? Програми туроператорів тривають 26–29 днів; сам штурм від базового табору — близько тижня з шістьма таборами.

Наскільки це складно? Це найскладніша й найнебезпечніша вершина «Сніжного барса». Класика має категорію 5Б: льодоспад, скельні ділянки 3–4 за UIAA і дуже довгий гребінь на висоті близько 7000 м.

Звідки починається сходження? Із базового табору «Південний Інильчек» на висоті близько 4000 м, куди літають гелікоптери з табору Майда-Адир у Киргизстані або Каркари в Казахстані.

Чи є вода на маршруті? Лише в базовому таборі. Вище воду отримують зі снігу, тож газу потрібно багато.

Чи є мобільний зв'язок? Ні. Групи користуються УКХ-раціями зі зв'язком через базу, там же є супутниковий телефон. Екстрений номер у Киргизстані — 112.

Коли найкраще їхати? Від початку липня до кінця серпня, найкраще — з другої половини липня.

Які потрібні дозволи? Перепустка до прикордонної зони й реєстрація, які оформлює туроператор, і страховка з покриттям рятувальних робіт.