Головна
Немає результатів
Головна
Немає результатів
Орісаба (5636 м) — найвища гора Мексики, найвищий вулкан Північної Америки і третя за висотою вершина континенту після Деналі та Логана. Мовою науатль її називають Читлалтепетль — «Зоряна гора». Засніжений конус здіймається на межі штатів Пуебла і Веракрус, на східному краю Трансмексиканського вулканічного поясу, приблизно за 110 км від Мексиканської затоки: його видно з кораблів, що підходять до порту Веракрус. За відносною висотою (4922 м) Орісаба посідає сьоме місце у світі, а серед вулканів поступається лише Кіліманджаро.
Вулкан спить, але не згас: останнє виверження зазвичай датують 1846 роком. Для альпіністів це класичне перше велике сходження льодовиком. З містечка Тлачічука позашляховики піднімаються до притулку П'єдра-Гранде на висоті близько 4260 м, а далі звичайний маршрут веде крізь скельний «Лабіринт» на льодовик Хамапа і до краю кратера — ще приблизно 1380 м набору за одну довгу ніч і ранок. Гора охороняється як національний парк «Піко-де-Орісаба».
Поки немає користувачів
Поки немає звітів про сходження. Станьте першим, хто запише своє сходження!
Орісаба має одразу кілька титулів. Це найвища точка Мексики, найвищий вулкан Північної Америки і третя вершина континенту — вищі лише Деналі (6190 м) на Алясці та гора Логан (5959 м) у Канаді. За відносною висотою, 4922 м, вона сьома у світі, а серед вулканів більша тільки в Кіліманджаро. Тому Орісаба входить до «Вулканічних семи вершин» — переліку найвищих вулканів кожного континенту.
Висоту 5636 м отримано GPS-вимірюваннями. Національне картографічне відомство Мексики INEGI подає меншу цифру, 5610–5611 м, і саме її наводить управління природоохоронних територій CONANP; у старих джерелах трапляються і 5675 м, і більше. На світанку сонце освітлює вершину, коли порт Веракрус ще лежить у тіні.
Орісаба — стратовулкан, що виріс у три етапи за останні 650 тисяч років: під теперішнім конусом Читлалтепетль, який сформувався за останні 16 тисяч років з андезитових і дацитових лав, поховані давніші споруди Торресільяс і Есполон-де-Оро. У XVI–XVII століттях виверження фіксували не раз, зокрема 1566, 1613 і 1687 року. Останнім зазвичай вважають слабке виверження 1846 року (індекс VEI 2), хоча частина мексиканських джерел називає останнім великим виверження 1687 року. 2010 року на вулкані знову помітили фумароли. Кратер на вершині еліптичний, приблизно 478 на 410 м, завглибшки до 300 м — його видно з краю на звичайному маршруті.
Орісаба — один із трьох мексиканських вулканів, де ще збереглися льодовики, і на ній лежить найбільший льодовик країни — Гран-Гласьяр-Норте («Великий північний льодовик»). Ця крижана шапка вкриває близько 9 км² пологих північно-західних схилів, приблизно від 5650 до 5000 м, і живить кілька вивідних льодовиків. Найвідоміший з них — льодовик Хамапа: з нього бере початок річка Хамапа, і саме ним проходить звичайний маршрут. Лід відступає: сніговий язик, яким раніше виходили з осипів просто на льодовик, розтанув, і на його місці відкрилася ділянка скель і льоду — теперішній «Лабіринт».
Вулкан стоїть на межі штатів Пуебла і Веракрус, приблизно за 200 км на схід від Мехіко і за 110 км на захід від Мексиканської затоки. Місто Орісаба, що дало горі іспанську назву, лежить приблизно за 25 км від її південно-східного схилу. Найближчий аеропорт, за даними парку, — міжнародний аеропорт Пуебли «Ерманос Сердан»; більшість іноземців прилітають до Мехіко.
Майже всі сходження починаються в Тлачічуці — невеликому містечку в штаті Пуебла на висоті близько 2600 м, приблизно за три години їзди від аеропорту Мехіко. Місцеві сімейні компанії приймають альпіністів уже кілька поколінь: житло, прокат спорядження, гіди й головне — повнопривідні вантажівки, які близько двох годин везуть розбитою ґрунтовкою завдовжки близько 20 км крізь сосновий ліс до притулку П'єдра-Гранде. CONANP називає п'ять під'їздів до парку: з півночі з Тлачічуки, з північного сходу і сходу з Коскоматепека, з півдня з Ацицинтли та з південного сходу з Орісаби. Громадського транспорту до заповідної території немає.
Притулок П'єдра-Гранде (близько 4260 м). Великий триповерховий кам'яний притулок наприкінці дороги править за базовий табір. Усередині — яруси дерев'яних нар приблизно на 40–50 осіб і великі столи для готування; доглядача, їжі, води й опалення немає, вигрібні туалети стоять надворі. Ночівля безкоштовна, але перед добрим вікном погоди притулок переповнений, тож багато груп із гідами ставлять намети поруч. Зазвичай тут проводять щонайменше одну ніч, а напередодні сходження роблять акліматизаційний вихід у бік льодовика.
День сходження. Виходять між північчю і 2–3 годиною ночі. Спершу стежка йде вздовж бетонного водоводу — «акведука» — приблизно перші 100 м набору, потім серпантином крутим осипом і мореною піднімається до кулуара на висоті близько 4500 м. Приблизно від 4750 до 5000 м тягнеться Лабіринт — плутанина скельних кулуарів, де залежно від сезону може бути сухий камінь, твердий сніг або голий лід. Це ключова ділянка маршруту, і саме тут багато груп губляться в темряві. Вище мореною виходять до початку льодовика на 5000–5050 м і зв'язуються. Льодовик Хамапа — довгий рівний схил із невеликою кількістю тріщин, угорі крутизна сягає 35–40°. Ліворуч лишається скельний острів на висоті близько 5350 м, на 5580 м виходять на край кратера і ним праворуч — до найвищої точки.
За описом секції Альпійського клубу Лінца, набір становить 1380 м, підйом триває близько 6 годин, спуск — близько 3¼ години; категорія — II, крутизна до 35°, за іншими оцінками маршрут відповідає PD–AD−. На практиці день сходження триває від 8 до 14 годин від притулку до притулку — залежно від форми, акліматизації та умов. На льодовику обов'язкові кішки, льодоруб і мотузка, а в льодові роки для Лабіринту знадобиться кілька льодобурів.
Інші маршрути. Південний бік, куди під'їжджають з Ацицинтли та долини Вальє-дель-Енкуентро, коротший, але крутіший і без льодовика. На північному й західному боках є серйозніші льодові лінії — наприклад, «Голова змії» (Serpent's Head) завдовжки близько десяти мотузок по льоду третьої категорії, а також маршрути північною стіною, куди гіди майже не водять. Дехто ставить штурмовий табір приблизно на 4900 м біля початку льодовика, щоб скоротити день сходження.
Без вершини. Ті, хто не йде на сходження, від П'єдра-Гранде можуть піднятися осипами до морени на краю льодовика — прогулянка на кілька годин, але на лід без спорядження виходити не можна. Навіть для цього потрібна акліматизація: сам притулок вищий за більшість вершин Альп.
Національний парк «Піко-де-Орісаба» засновано указом президента Ласаро Карденаса 16 грудня 1936 року, він займає 19 750 га; ним керує CONANP — національна комісія з природоохоронних територій. На 2026 рік офіційний збір за вхід — 125 мексиканських песо з особи за добу. Громадяни Мексики та іноземці, які проживають у країні, платять половину, студенти й викладачі мають знижку 75%, а діти до 12 років, люди похилого віку, пенсіонери та люди з інвалідністю звільнені від плати. Відвідувачі отримують природоохоронний браслет, який треба носити в парку, і мають зареєструватися на вході, повідомивши про свої плани. Водії позашляховиків дорогою нагору самі зупиняються біля пункту оплати.
Окремого дозволу на сходження та квот немає, гід не обов'язковий: CONANP лише радить наймати гіда з дозволом комісії. Тим, хто не має досвіду ходіння льодовиком, гід необхідний. Компанії в Тлачічуці продають усе — від трансферу позашляховиком до повністю організованих турів із гідами, спорядженням, очищеною водою та зборами. У грудні 2023 року одній групі назвали ціну 5500 песо (близько 320 доларів) з особи за гідів, трансфер, житло і збори, а міжнародні гідівські компанії в сезоні 2025–2026 років просять приблизно 1900–2600 доларів за короткі програми. Мексиканські рятувальники після кількох нещасних випадків із дешевими й погано спорядженими групами закликають запровадити обов'язкову сертифікацію гідів.
Сезон сходжень збігається із сухим сезоном — приблизно з жовтня–листопада до березня, коли найчастіше ясно і стабільно. Сезон дощів триває приблизно з травня–червня до вересня: грози, свіжий сніг, а тропічні циклони із затоки можуть спричинити сильні снігопади нагорі. Сама CONANP радить займатися альпінізмом із січня до травня, а пішими прогулянками — цілий рік. Вище 4300 м середньорічна температура нижча за −2 °C; у день сходження мороз понад −15 °C із вітром — звичайна справа, а шторми з вітром до 90 км/год можуть на кілька днів зірвати всі спроби.
Питної води немає ні в притулку П'єдра-Гранде, ні на маршруті. Воду везуть із Тлачічуки — місцеві компанії дають очищену воду разом із трансфером — або топлять сніг на власних пальниках біля притулку, обов'язково очищуючи чи кип'ятячи його. Водогінну воду в Мексиці пити не заведено, тож і в місті користуйтеся бутильованою. У день сходження беріть щонайменше 3 літри в термосах або пляшках, схованих у рюкзаку: вище 5000 м вода швидко замерзає. Сміття, зокрема туалетний папір, несуть униз.
У Тлачічуці, Орісабі та інших містах мобільний зв'язок загалом добрий, а в Тлачічуці є інтернет-кафе. На горі Wi-Fi немає, і в притулку П'єдра-Гранде сигнал ненадійний. Не розраховуйте на телефон: групи з гідами беруть супутникові телефони та рації, самостійним зв'язкам варто мати супутниковий комунікатор. Єдиний номер екстрених служб у Мексиці — 911. Холод швидко розряджає акумулятори, візьміть павербанк.
Головна складність — висота. Притулок стоїть уже на 4260 м, і той, хто приїжджає сюди з рівня моря чи з Мехіко (2240 м) і йде на вершину тієї ж ночі, часто повертає назад або захворює. Програми з гідами зазвичай містять кілька ночей на проміжних висотах і сходження на Малінче (близько 4460 м) або Істаксіуатль перед Орісабою. Гірська хвороба, зокрема набряк легень, — реальна загроза.
На льодовику зрив на схилі 35–40° може закінчитися загибеллю, якщо одразу не зарубатися льодорубом, особливо на твердому ранковому льоду або на спуску, коли втомлені люди посковзуються. Біла імла, вітер і холод загрожують обмороженнями та втратою орієнтування, а в Лабіринті легко заблукати. Єдиного офіційного обліку нещасних випадків немає. У лютому 2024 року троє альпіністів загинули, коли експедицію застала екстремальна негода, а в лютому 2025 року ще одна людина загинула, зірвавшись на спуску. 1959 року лавина накрила групу з Пуебли; 2015 року на горі знайшли муміфіковані рештки — імовірно, двох її учасників, яких звільнив лід, що відступає.
Іспанська назва Pico de Orizaba означає «пік Орісаби» — за містом біля підніжжя. Читлалтепетль походить від слів науатль сітлаллі («зірка») і тепетль («гора»). Легенда з Коскоматепека пов'язує ім'я з Венерою — ранковою зорею, яка осінніми й зимовими вечорами ніби опускається в кратер. Мовознавці вважають, що цю назву міг вигадати іспаномовний знавець науатль: самі носії мови в околицях Орісаби кличуть гору Істактепетль — «Біла гора». Відоме й давніше ім'я — Пояутекатль. За колоніальних часів вулкан називали Серро-де-Сан-Андрес за містечком Сан-Андрес-Чалчікомула, нинішнім Сьюдад-Серданом.
Гора була священною для науа і тотонаків. Ернан Кортес 1519 року пройшов її передгір'ями дорогою до Теночтітлана, і довколишні гори затримали його на багато днів; згодом іспанці орієнтувалися на вершину, підходячи до Веракруса. Ботанік Анрі Галеотті досліджував вулкан у 1838–1839 роках, але на вершину не піднявся. Перше підтверджене сходження відбулося під час американської окупації наприкінці Американо-мексиканської війни: 10 травня 1848 року лейтенант Вільям Рейнольдс, Ф. Мейнард і ще кілька людей із загону майже в п'ятдесят солдатів вийшли на вершину — можливо, це була найвища точка, підкорена американцями на наступні пів століття. Мексиканці сумнівалися в цьому, доки француз Александр Дуаньйон, який піднявся 1851 року, не знайшов на вершині їхній флагшток із вирізаною датою «1848»; деякі мексиканські джерела досі називають першим саме його. 1873 року Мартін Тричлер підняв на вершині прапор Мексики.
У парку ростуть ліси із сосни Гартвега — тут вона піднімається приблизно від 3000 до 4000 м, — ялицеві ліси в ущелинах, альпійські луки з ялівцем і люпином, а вище — голі скелі й лід. Тут зафіксовано понад 710 видів рослин і тварин: руда рись, койот, сіра лисиця, білохвостий олень, вулканічна миша. Кілька видів майже ніде більше не трапляються — наприклад, піщанка Arenaria bryoides, снігова крупка Draba nivicola і гримуча змія Crotalus triseriatus.
Яка висота Орісаби? 5636 м за GPS-вимірюваннями — це найвища точка Мексики і третя вершина Північної Америки. INEGI і національний парк зазначають 5610–5611 м.
Скільки часу триває сходження? Звичайна поїздка з Мехіко триває 4–5 днів: ніч у Тлачічуці, одна-дві ночі в притулку П'єдра-Гранде і день сходження на 8–14 годин — у тренованих і акліматизованих людей близько 6 годин угору і 3–4 години вниз. Довші програми додають акліматизацію на Малінче чи Істаксіуатлі.
Наскільки складний звичайний маршрут? Технічно середній (II, PD–AD−): осипи, скельний Лабіринт і льодовий схил крутизною до 35–40°. Потрібні кішки, льодоруб, мотузка і вміння ними користуватися, а висота важко дається всім.
Чи потрібні дозвіл і гід? Дозволу на сходження не потрібно. На 2026 рік треба сплатити збір CONANP — 125 песо з особи за добу (мексиканцям і резидентам удвічі дешевше) і носити браслет. Гід рекомендований, але не обов'язковий.
Чи є вода на горі? Ні. Везіть очищену воду з Тлачічуки або топіть і очищуйте сніг біля притулку; у день сходження беріть щонайменше 3 літри.
Чи є мобільний зв'язок? У Тлачічуці та інших містах — так; у притулку і на маршруті зв'язок ненадійний, Wi-Fi немає. Номер екстрених служб — 911; надійніше мати супутниковий комунікатор.
Коли найкраще підніматися? У сухий сезон, приблизно з листопада до березня, найстабільніша погода — у грудні–лютому; CONANP радить період із січня до травня. Улітку, у сезон дощів, часті грози і свіжий сніг.
Публікацій поки немає.