Чим відомий Ельбрус
Ельбрус має одразу кілька титулів. Це найвища точка Росії та Кавказу, найвиразніша за відносною висотою гора Європи й одна із «Семи вершин»: і список Басса, і список Месснера називають його найвищою горою Європи. Останній титул залежить від того, де провести межу між Європою та Азією. Якщо вододілом Великого Кавказу, Ельбрус цілком у Європі; якщо північніше, Кумо-Маницькою западиною, увесь Кавказ опиняється в Азії, і тоді найвища точка Європи — Монблан (4807 м, часто округлюють до 4810 м) на кордоні Франції та Італії. Альпіністи й списки «Семи вершин» зазвичай виходять із першого варіанта, а Монблан називають найвищою горою Європи поза Кавказом.
Ельбрус — стратовулкан, нині сплячий. За даними Глобальної програми вулканізму, останнє сильне виверження сталося близько 50 року н. е. (плюс-мінус 50 років), а російські джерела згадують ще одне, слабше, приблизно 900 років тому. На Західній вершині зберігся кратер діаметром близько 250 м, на південному схилі Східної є фумарольні поля, а на північному боці, в долині Малки, б'ють гарячі джерела Джили-Су. Тала вода Ельбрусу живить три річки Північного Кавказу — Кубань, Малку і Баксан. Найбільші льодовики — Великий Азау (близько 23 км², довжина 9,3 км), Ірик, Малий Азау, Терскол і Кюкюртлю.
Де розташований і як дістатися
До Чорного моря від Ельбрусу близько 100 км, до Каспійського — 370 км. Майже всі під'їжджають із півдня, Баксанською ущелиною в Кабардино-Балкарії; верхня частина ущелини — це національний парк «Приельбрусся», створений 1986 року, площею близько 1010 км², із висотами від 1400 м до вершини. Звичайні ворота — аеропорт Мінеральні Води, трансфер до ущелини триває близько трьох — трьох із половиною годин. Аеропорт і залізничний вокзал є також у Нальчику, столиці Кабардино-Балкарії; регулярні автобуси ходять в ущелину з Нальчика, Баксана й Тирниауза.
Бази у верхів'ях ущелини — селище Терскол (2145 м), гірськолижний район Чегет і галявина Азау, де асфальт закінчується на висоті близько 2350 м. На північний бік під'їжджають із долини Малки; базовий табір стоїть на висоті близько 2500 м біля галявини Еммануеля, названої на честь генерала, який очолював експедицію 1829 року.
Південний маршрут
Класичний маршрут із півдня має категорію складності 1Б: це льодовикове сходження без технічних труднощів, але довге, висотне й цілком відкрите негоді. Більшу частину висоти набирають підйомниками. Канатна дорога йде від Азау (близько 2350 м) до станції Старий Кругозір (близько 3000 м) — першу чергу тут запустили 1969 року — і далі до станції Мир (близько 3500 м); нова гондола, відкрита 2015 року, піднімає до Гара-Баші (3847 м). Біля Гара-Баші й вище стоять притулки сходжувачів: відомі Бочки — циліндричні металеві вагончики на шість місць, встановлені в 1980-х, — і кілька приватних притулків на висотах приблизно 3700–3900 м.
Від притулків маршрут іде вгору широким сніговим схилом повз руїни Притулку одинадцяти (4050 м) і дизельної (близько 4150 м) до скель Пастухова (близько 4600–4700 м). Їх названо на честь військового топографа Андрія Пастухова, який піднявся на Західну вершину 1890 року, а на Східну — 1896-го. Вище стежка йде траверсом схилом Східної вершини — це Коса полиця — і виводить на сідловину (5416 м), де стоїть маленький рятувальний притулок. Від сідловини ще близько 200 м крутішого підйому до вершинного плато Західної вершини.
Звичайна програма сходження з гідом триває вісім-дев'ять днів. Типовий графік одного з російських операторів: 1-й день — трансфер із Мінеральних Вод; 2-й — акліматизаційний вихід на Чегет приблизно до 3000 м; 3-й — до водоспаду Дівочі коси й обсерваторії Терскол, близько 3100 м; 4-й — підйом канаткою до притулку на висоті близько 3900 м; 5-й — акліматизаційний вихід до скель Пастухова (4700 м); 6-й — відпочинок; 7-й — сходження; 8-й — резервний день і спуск. Штурм починається вночі, зазвичай близько другої години; від притулків це майже 1800 м набору. Багато хто скорочує шлях, піднімаючись ратраком від притулків до скель Пастухова або трохи вище; це окрема платна послуга, після неї лишається приблизно 950 м підйому або менше. Потрібні кішки, льодоруб і вміння ними користуватися, на льодовику — зв'язка.
Північний маршрут та інші шляхи
Північний маршрут (2А) починається від базового табору на висоті близько 2500 м і проходить повз скелі Ленца до Східної вершини. Підйомників немає, інфраструктури мало: вантаж несуть на собі, табори ставлять самі, потрібно більше автономності. Сюди йдуть ті, хто хоче тихішої, «класичної» експедиції. Східним ребром (2А) піднімаються від села Ельбрус через ущелину Ірикчат, а західний маршрут (3А) починається від селища Хурзук у Карачаєво-Черкесії й веде через західне льодове плато. Тим, хто не збирається на вершину, вистачить підйому канаткою до Гара-Баші або прогулянки Чегетом із видом на двоголовий Ельбрус.
Дозволи, правила й витрати
Окремого дозволу на сходження, як у Непалі чи на Арараті, для Ельбрусу немає; важать інші правила. Іноземцям потрібна російська віза або електронна віза, якщо вона доступна для їхнього громадянства. Бічні ущелини, що відходять від Баксану на південь до Головного хребта, — Адил-Су, Адир-Су, Юсеньги, Тютю-Су, а за даними місцевих путівників і Чегет з Азау, — входять до прикордонної зони. Перепустку оформлюють у Прикордонному управлінні ФСБ у Нальчику або через туристичні фірми; варто мати кілька ксерокопій. Правила прикордонної зони змінюються, тож уточнюйте їх в оператора перед поїздкою. Групи також реєструються в пошуково-рятувальній службі в Терсколі; ліцензовані оператори роблять це самі. Ціни на підйомники, притулки й ратраки змінюються щосезону, тож просіть в організатора письмовий кошторис. Іноземні картки, Apple Pay і Google Pay у Росії можуть не працювати, тому продумайте запасний спосіб оплати.
Коли їхати і погода
Сезон сходжень — із травня по вересень. У травні й червні нагорі ще майже зима й багато снігу; липень і серпень — основний сезон, коли їде більшість новачків і притулки заповнені; у вересні тихіше, але холодніше й день коротший. Жоден місяць не гарантує ясного дня на вершині. На висоті 3000 м середня температура січня близько −12 °C, середній максимум липня — близько +12 °C; біля вершини навіть улітку мороз, а вітер робить його значно відчутнішим. Зимові сходження бувають, але це серйозна справа за сильного холоду й вітру.
Вода
Джерел на верхній частині маршруту немає. У притулках на Гара-Баші воду отримують із розтопленого снігу; в організованих групах її кип'ятить і готує їжу кухар притулку, а самостійним сходжувачам потрібні пальник, газ і час, щоб натопити воду. Будь-яку набрану воду кип'ятіть або знезаражуйте. На штурм беріть 1,5–2 літри в термосі або в пляшці під курткою: на сідловині вода замерзає швидко. Унизу, в Терсколі й на Азау, бутильовану воду можна купити в крамницях.
Мобільний зв'язок та інтернет
У Кабардино-Балкарії працюють три великі російські оператори — МТС, «Білайн» і «МегаФон», сім-картка коштує недорого. У селищах і біля гірськолижних станцій зв'язок є, але вище схилом він нестабільний, і покладатися на нього не можна. Гіди користуються раціями; пошуково-рятувальна служба в Терсколі працює цілодобово й слухає частоти 164,425, 164,450 і 164,475 МГц. Єдиний номер екстрених служб — 112. Найближча цілодобова лікарня — у Тирниаузі, нижче ущелиною.
Висота, небезпеки та безпека
За різними оцінками, на Ельбрусі гине від 15 до 30 людей на рік, здебільшого з неорганізованих і погано споряджених груп, а також ті, хто піднімається без достатньої акліматизації. Головна небезпека — погода. У хмарі й на вітрі широкі снігові схили виглядають однаково в усі боки, і під час спуску з сідловини в білій імлі легко загубити маршрут і зайти на льодовики з тріщинами. 23 вересня 2021 року в негоду біля сідловини загинули п'ятеро людей із групи у 23 альпіністи. 25 липня 2026 року загинули п'ятеро із семи учасників команди з Боснії і Герцеговини: вище 5100 м їх застали сильний вітер, сніг і туман, рятувальники знайшли загиблих біля сідловини на висоті близько 5350 м. Ще 17 березня 1936 року з 33 недосвідчених комсомольців четверо загинули, зірвавшись на льоду.
Гірська хвороба тут часта, бо підйомники дозволяють надто швидко набрати висоту. Тривожні ознаки — головний біль із нудотою, слабкість, задишка в спокої, хиткість і сплутаність свідомості; якщо симптоми посилюються, спускайтеся. Визначте контрольний час повернення й дотримуйтеся його, майте GPS-трек і не виходьте на штурм, якщо прогнозують негоду.
Історія та назва
Походження назви дискусійне: за однією версією, вона походить від іранського Альборз — «висока гора», за іншою — від грузинської назви зі значенням «гора у формі конуса». Карачаєво-балкарська назва Мінгі-Тау означає «вічна гора», кабардинську Ошхамахо зазвичай перекладають як «гора щастя».
Перше задокументоване сходження на Східну вершину здійснив 22 липня 1829 року (10 липня за старим стилем) Кіллар Хаширов, провідник російської експедиції генерала Георгія Еммануеля. 1868 року на Східну вершину піднялася англійська група Дугласа Фрешфілда. Вищу Західну вперше підкорили 1874 року Ф. Кроуфорд Гроув, Фредерік Гарднер, Горас Вокер, швейцарський провідник Петер Кнубель і балкарський провідник Ахія Соттаєв.
Назва Притулок одинадцяти з'явилася 1909 року, коли тут заночували 11 учасників екскурсії Кавказького гірського товариства й написали цю назву на скелі. У 1938–1939 роках на цьому місці збудували триповерховий готель більш ніж на 100 місць; він згорів 16 серпня 1998 року, а 2001 року на зміну йому прийшов притулок у будівлі колишньої дизельної. Під час Другої світової війни німецькі гірські стрільці контролювали район із серпня 1942 по лютий 1943 року й 21 серпня 1942 року встановили прапори на вершинах; 13 і 17 лютого 1943 року радянські альпіністи їх зняли.
Цікаві факти
- 1997 року команда Олександра Абрамова затягла на Східну вершину автомобіль Land Rover Defender, частково за допомогою поліспастів; на спуску машина розбилася, і її рештки досі лежать на горі.
- 2016 року російські ентузіасти підняли на Західну вершину квадроцикл — це досягнення внесено до Книги рекордів Гіннеса.
- Скайранінгові змагання Elbrus Race відбуваються щотравня з 2008 року. Рекорд підйому від Азау до Західної вершини — 3 год 24 хв 14 с, його встановив Карл Еглофф 7 травня 2017 року.
- 2020 року район відвідали близько 424 тисяч людей, здебільшого лижники й екскурсанти; на вершину йде лише невелика частина приїжджих.
FAQ
Яка висота Ельбрусу? Західна вершина — 5642 м, Східна — 5621 м, сідловина між ними — 5416 м.
Ельбрус — найвища гора Європи? Так, якщо проводити межу Європи та Азії Головним Кавказьким хребтом; так прийнято найчастіше і так вважають списки «Семи вершин». Якщо межа йде Кумо-Маницькою западиною, Кавказ належить до Азії, і найвища точка Європи — Монблан (4807 м).
Скільки часу займає сходження? Закладайте вісім-десять днів з акліматизацією та резервним днем. Штурм від притулків на висоті близько 3900 м починається близько другої ночі: це приблизно 1750 м набору або близько 950 м, якщо піднятися ратраком до скель Пастухова.
Наскільки це складно? Південний маршрут — 1Б: технічного лазіння немає, але потрібні витривалість, уміння ходити в кішках і працювати льодорубом, добра акліматизація. Північний маршрут (2А) важчий, підйомників там немає.
Чи потрібен дозвіл? Окремого дозволу на сходження немає, але іноземцям потрібна російська віза, бічні ущелини на південь від Баксану — прикордонна зона з перепусткою, а групи реєструються в рятувальній службі. Актуальні правила уточнюйте в оператора.
Чи є вода на маршруті? Лише сніг. У притулках на Гара-Баші його топлять і кип'ятять; на штурм беріть 1,5–2 літри в термосі.
Чи є мобільний зв'язок? У селищах і на гірськолижних станціях є (МТС, «Білайн», «МегаФон»), вище схилом — нестабільний. У гідів рації; екстрений номер — 112.
Коли найкраще підніматися на Ельбрус? Із травня по вересень. Липень і серпень — основний сезон; у травні й червні холодніше й більше снігу, у вересні менше людей, але коротший день.
Наскільки небезпечний Ельбрус? За оцінками, від 15 до 30 загиблих на рік, переважно в негоду та серед погано споряджених або неакліматизованих сходжувачів. Ідіть із гідом, дотримуйтеся часу повернення й не виходьте в бурю.