Головна
Немає результатів
Головна
Немає результатів
Демавенд (5609 м) — найвища точка Ірану й усього Близького Сходу та найвищий вулкан Азії: самотній засніжений конус у хребті Ельбурс, приблизно за 66 км на північний схід від Тегерана, між столицею та Каспійським морем. Відносна висота гори — близько 4660 м, тож це одна з найпомітніших вершин планети, а у списку «Семи вулканічних вершин» світу Демавенд представляє Азію. Востаннє він вивергався близько 7000 років тому, але біля вершинного кратера досі куряться сірчані фумароли.
Для іранців немає важливішої гори. За перською легендою, у надрах Демавенда до кінця світу прикутий тиран Заххак, а зі схилів гори лучник Араш пустив стрілу, що визначила кордон Ірану. Щоліта тисячі іранців піднімаються південним маршрутом від села Полур: технічно просте, але довге сходження — близько 2600 м набору від кінця дороги, високогірна хатина на 4250 м і день штурму, що закінчується запахом сірки.
Поки немає користувачів
Поки немає звітів про сходження. Станьте першим, хто запише своє сходження!
Демавенд тримає одразу кілька рекордів. Це найвища точка Ірану та Близького Сходу (Західної Азії), найвищий вулкан Азії і третій за висотою вулкан Східної півкулі після Кіліманджаро та Ельбрусу. За відносною висотою — близько 4667 м — гора посідає 12-те місце у світі: конус здіймається приблизно на півтора кілометра над сусідніми хребтами Ельбурсу і в ясні дні його видно з Тегерана. Демавенд — сплячий стратовулкан, складений переважно трахітовими та андезитовими лавами; сучасна споруда почала рости близько 600 тисяч років тому, останнє виверження датують приблизно 5300 роком до н. е.
Висоту гори називають по-різному. Ми вказуємо 5609 м; більшість міжнародних списків дають 5610 м, на іранських картах масштабу 1:50 000 на краю кратера позначено точки 5626 і 5628 м, а багато іранських гідів і старі видання досі пишуть 5671 м. У німецьких джерелах трапляється й 5604 м. Хоч як рахуй, вищого на Близькому Сході немає — хоча якщо зарахувати Кавказ до Азії, звання найвищого вулкана Азії перейшло б до Ельбрусу.
У зороастрійській традиції в надрах Демавенда до кінця часів прикутий триголовий дракон Ажі-Дахака. У «Шахнаме» Фірдоусі герой Фарідун скидає тисячолітню владу тирана Заххака і прибиває його цвяхами до скелі в печері гори, щоб той довго жив у муках. Легенда про лучника Араша в переказі Баламі поміщає героя на Демавенд: звідси він випустив стрілу, яка розв'язала суперечку про кордон між Іраном і Тураном. Дим із вершинних тріщин пояснювали диханням ув'язненого демона. Поема Мохаммада-Такі Бахара «Демавенд» починається словами «О білий див зі скутими ногами, о бане світу, о Демавенде», а саму гору зображено на звороті банкноти в 10 000 ріалів. Від 2008 року 13 тіра (2–4 липня), день свята Тіргану, відзначають як Національний день Демавенда — того дня гора стала першим природним об'єктом у національному списку спадщини Ірану.
Гора стоїть у шахрестані Амоль провінції Мазендеран, у центральній частині Ельбурсу між Іранським нагір'ям і узбережжям Каспію. Південний маршрут починається в селі Полур на Харазькій дорозі, що сполучає Тегеран із Каспієм: близько 80 км від столиці, 1,5–2 години автівкою залежно від заторів. Прилітають зазвичай до тегеранського аеропорту імені Імама Хомейні. З Полура дорога завдовжки трохи менше ніж 18 км (11,3 км асфальту і 6,4 км ґрунтівки) приблизно за годину піднімається до свого кінця біля табору Госфандсара; на ґрунтовій ділянці потрібен позашляховик, а взимку й ранньою весною дорога буває непроїзною. На вихідних Харазька траса перевантажена: вихідні в Ірані — четвер і п'ятниця, тож гіди радять стартувати в суботу.
Південний маршрут — класичний: стежка з витоптаними в осипі сходинками і хатинами дорогою. Улітку це пішохідне сходження категорії F (клас 2 за YDS): лазіння немає, але від кінця дороги треба набрати близько 2600–2670 м, а на такій висоті все вирішує акліматизація.
Зазвичай у третьому таборі проводять одну-дві ночі з акліматизаційним виходом до 4700–5000 м, а тоді йдуть на вершину. У день штурму набирають близько 1450 м серпантином з осипу і скель: 5–7 годин угору та 3–4 години вниз. Вище стежка минає замерзлий водоспад Абшар-Якхі (близько 5100 м), а після 5400 м перетинає піщані схили з дрібними отворами, з яких сочиться сірчаний газ; фумароли трапляються приблизно на 5550 м. Вершина — край невеликого кратера близько 400 м завширшки, жовтого від сірки. Звідси видно Прикаспійську низовину на півночі й пустелі центрального Ірану на півдні. Місцеві гіди радять виходити зі світанком, а не йти всю ніч, і триматися щонайменше за 20 м від головного жерла біля вершини.
Стандартна програма з гідом триває 3–5 днів від Тегерана: переїзд до Полура і Госфандсари, підйом до третього табору, акліматизація, сходження та спуск.
На Демавенд ведуть щонайменше 16 відомих маршрутів, з них популярні чотири, і на кожному є притулок на висоті близько 4000 м. Західний маршрут починається біля Полура і піднімається до двоповерхового притулку Сімург (близько 4100–4200 м), далі — західним гребенем повз льодовики та просочені сіркою осипи; він відомий заходами сонця. Північно-східний маршрут від села Нандал — найдовший, на вершину зазвичай ідуть два дні з ночівлею в Тахт-е Фереідун (близько 4300–4380 м) — кам'яному притулку, який 1976 року збудували альпіністи Тегеранського університету. Північна стіна — найкрутіший варіант: металевий притулок приблизно на 4000 м на відкритому всім вітрам гребені і найвищий притулок гори на висоті близько 4620 м. Узимку, приблизно з середини жовтня до середини травня, будь-який маршрут стає серйозним альпіністським сходженням; крім того, Демавенд популярний серед скітурів, найкращий час — березень і квітень.
Усім іноземцям потрібен дозвіл на сходження від Федерації альпінізму та скелелазіння Ірану — на будь-якому маршруті та в будь-який сезон. 2022 року збір становив 50 доларів США з особи; самостійні альпіністи платять представникові федерації в таборі Полур, агенції зазвичай включають збір у вартість туру. Перед поїздкою уточніть актуальну суму. Місця в хатині третього табору на практиці бронюють через іранських туроператорів; намети ставлять безкоштовно і без броні. Місцеві компанії пропонують триденні літні групові тури від 480 євро та індивідуальні — від 880 євро (2026 рік).
Більшості іноземців потрібна віза. Станом на жовтень 2026 року уряд Великої Британії не рекомендує жодних поїздок до Ірану і попереджає про ризик затримання; візу британці можуть отримати лише у складі організованого туру або за запрошенням приймальної сторони в Ірані. Якщо ви їдете всупереч рекомендаціям свого МЗС, страховка може виявитися недійсною. Іноземні банківські картки в Ірані не працюють — беріть готівку. На Новруз (приблизно з 21 березня до початку квітня) багато установ зачинено, а дороги переповнені.
Літній сезон триває з середини червня до середини вересня, коли південний маршрут зазвичай вільний від снігу; у серпні можна дійти до вершини, взагалі не ступивши на сніг, хоча сніжник біля вершини — звична річ. Навіть улітку вночі на вершині сильний мороз, а вітер нерідко перевищує 100 км/год. На початку липня погода менш стала, зате на горі вільніше. Пік сезону припадає на шкільні канікули в Ірані (приблизно з 20 червня до 23 вересня); найлюдніші дні — початок серпня, а також четверги й п'ятниці. Іноземців серед сходжувачів менше п'ятої частини. З середини жовтня до середини травня на горі холодно, вітряно й лавинонебезпечно, взимку вище 4000 м буває −40 °C і нижче.
Вода на південному маршруті є, але в день сходження її доведеться нести із собою. У Полурі — водогін і крамниці; у Госфандсарі влітку продають трохи води, їжі та напоїв, але розраховувати на це не варто. У новій хатині третього табору влітку є проточна вода і можна купити дещо з їжі та напоїв. Вище води немає: беріть на 9–11-годинний день щонайменше 2–3 літри й тримайте пляшки всередині наплічника, інакше вони замерзнуть. Знадобляться таблетки для знезараження або фільтр. На північно-східному маршруті дорогою до Тахт-е Фереідун є два місця з талою водою, а влітку — невелике джерело біля притулку; на північному маршруті води мало, її треба нести.
У таборі Полур є Wi-Fi і добрий мобільний зв'язок, у Рейне та Госфандсарі зв'язок теж є. У третьому таборі сигнал ловиться лише в окремих місцях, стаціонарного телефону в хатині немає. На північно-східному маршруті мобільний зв'язок є на ділянці від Тахт-е Фереідун до місця старту біля Гардане-Сар. Частину сайтів і соцмереж в Ірані заблоковано. Екстрені номери: 115 — швидка допомога, 110 — поліція; рятувальники працюють переважно на південному маршруті.
Улітку Демавенд технічно простий, але за фізичним навантаженням порівнянний із Кіліманджаро, і головна причина відступів — гірська хвороба. Набирайте висоту поступово, проведіть у третьому таборі бодай одну зайву ніч і не намагайтеся дістатися з Тегерана на вершину за кілька днів. Вище 5400 м у безвітря важко дихати через сірчаний газ. На західному й північному боках реальна небезпека — каменепади вздовж краю льодовика Яхар. Погода змінюється швидко: біла імла, холод і сильний вітер перетворюють пологі верхні схили на серйозне місце. Узимку це повноцінна експедиція, яку місцеві гіди порівнюють із семитисячником.
Назву зазвичай тлумачать як «гора, що містить пару», — влучне ім'я для вулкана, що димить. Раннє сходження приписують Абу Дулафу Місару ібн Мухалхілю близько 905 року, перше європейське — В. Т. Томсону 1837 року. Австрійський ботанік Теодор Кочі піднявся на вершину 1843 року й оцінив її висоту лише приблизно в 4400 м. 29 липня 1860 року пруський генеральний консул Юліус фон Мінутолі піднявся з півдня, знайшов сірчану печеру з такою гарячою підлогою, що на ній не можна було сидіти, і виміряв температуру кипіння води — 83,6 °C, обчисливши за нею висоту близько 5650 м. Шведський мандрівник Свен Гедін присвятив Демавенду свою докторську дисертацію 1892 року. Райнгольд Месснер 1970 року не зміг піднятися взимку через погоду, а 2014 року німецький екстремальний моноцикліст Лутц Айххольц з'їхав з гори на одноколісному велосипеді, встановивши світовий рекорд висоти спуску на моноциклі.
Яка висота Демавенда? За нашими даними — 5609 м; у більшості списків зазначено 5610 м, на іранських картах — до 5628 м, а багато іранських джерел називають 5671 м. Це найвища точка Ірану та Близького Сходу і найвищий вулкан Азії.
Скільки часу триває сходження? Південним маршрутом закладайте 3–5 днів від Тегерана: день на переїзд і підйом до третього табору (4250 м), один-два дні на акліматизацію, далі 5–7 годин до вершини і 3–4 години вниз.
Наскільки це складно? Улітку південний маршрут — нетехнічне пішохідне сходження (категорія F), але довге й висотне: близько 1450 м набору в день штурму в розрідженому повітрі та сірчаних випарах. Узимку це серйозний альпінізм.
Чи потрібен іноземцям дозвіл? Так. Федерація альпінізму та скелелазіння Ірану видає дозвіл кожному іноземцеві; 2022 року збір становив 50 доларів, його сплачують у таборі Полур або через агенцію. Більшості іноземців потрібна й віза, а низка країн не рекомендує поїздок до Ірану.
Чи є вода на маршруті? Так: у Полурі, іноді в Госфандсарі та влітку в хатині третього табору. Вище третього табору води немає — у день сходження несіть 2–3 літри й знезаражуйте воду з кранів і талу.
Чи є мобільний зв'язок? Добрий — у Полурі (там же Wi-Fi) і в Госфандсарі, у третьому таборі — з перебоями. Екстрені номери: 115 (швидка) і 110 (поліція).
Коли найкраще підніматися на Демавенд? З середини червня до середини вересня. Якщо хочете вільних хатин, стартуйте посеред іранського тижня й уникайте піку шкільних канікул на початку серпня.
Чи це діючий вулкан? Демавенд спить: останнє виверження було близько 5300 року до н. е., але фумароли, гарячі джерела та відклади сірки свідчать, що вулкан не згас.
Публікацій поки немає.