Головна
Немає результатів
Головна
Немає результатів
Пік Леніна (7134 м) — друга за висотою вершина і Киргизстану, і Таджикистану, найвища точка Заалайського хребта на півночі Паміру, на кордоні Ошської області та Горно-Бадахшанської автономної області. Його називають найдоступнішим семитисячником світу: класичний маршрут із півночі через пік Роздільна вимагає не складного лазіння, а вміння ходити льодовиком і доброї акліматизації. Тому сходжень на пік Леніна більше, ніж на будь-яку іншу вершину понад 7000 м, — щоліта сюди приїздять сотні альпіністів. Це також одна з п'яти вершин радянського знака «Сніжний барс».
Утім, «доступний» не означає «простий». Маршрут іде льодовиком із тріщинами, піднімається вище 7000 м і відкритий усім вітрам: у 1974 році біля вершини в буран загинули вісім радянських альпіністок, а 13 липня 1990 року лавина накрила табір на 5300 м і забрала життя 43 людей — одна з найстрашніших трагедій в історії альпінізму. До 1928 року гора називалася піком Кауфмана, а в Таджикистані з 2006 року офіційно носить ім'я Абу Алі ібн Сіни (Авіценни).
Поки немає користувачів
Поки немає звітів про сходження. Станьте першим, хто запише своє сходження!
Пік Леніна заввишки 7134 м — друга вершина Киргизстану після піка Перемоги (Жеңіш-Чокусу) і друга вершина Таджикистану після піка Ісмоїла Сомоні. Різні зйомки дають трохи різні цифри, на деяких картах висота на кілька метрів менша, але в киргизьких, таджицьких і російських джерелах прийнято значення 7134 м. Відносна висота — близько 2800 м: це найвища точка Заалайського хребта завдовжки 250 км, який відділяє Алайську долину від високогір'я Паміру.
Слава гори тримається на парадоксі. На вершину прокладено 16 маршрутів — дев'ять південним схилом і сім північним, і класичний північний шлях вважається найменш технічним підйомом на семитисячник узагалі. За кількістю сходжень із піком Леніна не зрівняється жодна гора такої висоти. Для багатьох альпіністів із країн колишнього СРСР і Європи це перший семитисячник — сходинка між Ельбрусом і Гімалаями. Пік входить до п'ятірки вершин знака «Сніжний барс», заснованого 1967 року за сходження на всі семитисячники Союзу, разом із піком Ісмоїла Сомоні (колишній пік Комунізму), піком Перемоги, піком Корженевської та Хан-Тенгрі.
Вершина стоїть на киргизько-таджицькому кордоні, між Чон-Алайським районом Ошської області та Мургабським районом Горно-Бадахшанської автономної області. Практично всі експедиції йдуть із киргизького боку, через Ош, де є міжнародний аеропорт і сполучення з Бішкеком.
З Оша дорога йде Памірським трактом через перевал Талдик до Сари-Таша, а далі на захід широкою Алайською долиною; останній відрізок до таборів звертає з траси, через брід і степом. До базового табору близько 300 км, позашляховиком або експедиційною вантажівкою це 7–9 годин. Село Сари-Могол в Алайській долині — близько трьох годин від Оша маршрутним таксі асфальтом; тут є гостьові будинки, а через долину відкривається класичний вид на пік.
Базові табори кількох компаній стоять у долині Ачик-Таш на висоті близько 3600–3700 м, на Луковій галявині (у російськомовній традиції — Луковая поляна) і поруч із нею. Там намети або будиночки, їдальня, гарячий душ і електрика; на галявині встановлено пам'ятний знак загиблим у 1990 році.
Звичайний шлях іде північним схилом через пік Роздільна (6148 м) і північно-західний гребінь. Його вперше пройшла радянська група під керівництвом В. Ковальова 1954 року; категорія складності — 5А, причому головна складність — висота, довжина і льодовик, а не круте лазіння. Програми операторів описують такі ділянки:
Уся експедиція займає близько трьох тижнів: комерційні програми тривають 20–22 дні від Оша або Бішкека. До них входять два акліматизаційні виходи (наприклад, ночівля в таборі 2 і підйом на Роздільну зі спуском на відпочинок до базового табору), штурмовий вихід на 4–5 днів і резервні дні на негоду. Для акліматизації з базового табору ходять на перевал Путешественників і пік Петровського (близько 4000 м), із табору 1 — на пік Юхіна (близько 4750 м) або пік Домашній.
З того самого табору 1 починаються ще два популярні північні шляхи. Маршрут через скелі Липкіна і північно-східний гребінь повторює лінію першого радянського сходження 1934 року. Прямий шлях північною стіною («в лоб») уперше пройшли 1960 року. Першосходжувачі 1928 року йшли з півдня — долиною Саукдари і льодовиком Великий Саукдара на сідловину, яку називають перевалом Криленка (5820 м), і далі північно-східним гребенем; південний, таджицький бік сьогодні майже не відвідують.
Подивитися на гору зблизька можна й без спорядження. Від базових таборів за 1–1,5 години стежка виводить на перевал Путешественників, звідки видно льодовик Леніна і північну стіну; сюди ж ходять одноденним походом із Сари-Могола. Озеро Тулпар-Куль за годину їзди на південь від Сари-Могола, біля самого підніжжя піка, — добрий варіант для тих, хто не хоче йти пішки. Пам'ятайте про висоту: Сари-Могол лежить приблизно на 3000 м, і гірська хвороба може наздогнати навіть одноденного туриста.
Долина Ачик-Таш розташована в прикордонній зоні Киргизстану, тому іноземцям потрібна перепустка до прикордонної зони. Її оформлює компанія-організатор разом із реєстрацією в рятувальній службі; один бішкекський оператор просить надіслати ПІБ, дату народження, номер паспорта і громадянство приблизно за три тижні до приїзду. Обов'язкове страхування, що покриває альпінізм і евакуацію гелікоптером: оператори вимагають покриття від 30 000 до 50 000 доларів (дані 2022–2024 років), один із них — ще й зворотний депозит на рятувальні роботи в 300 доларів.
Державного збору за сходження, як у Гімалаях, тут немає — основні витрати йдуть на послуги компанії. Для орієнтира: у прайсі однієї бішкекської компанії на 2022 рік мінімальний пакет послуг з Оша коштував близько 350 доларів, пакет із трансферами, перепустками і повним харчуванням у базовому таборі та таборі 1 — близько 1000 доларів, із гідом (один гід на трьох учасників) — 2100–2300 доларів. Індивідуальні експедиції в європейських агенціях коштують у рази дорожче. Вище табору 1 зазвичай готують самі, тож газ і продукти для верхніх таборів — ваша турбота.
Сезон сходжень — від кінця червня до кінця вересня, найбільше груп у липні та серпні. Погода змінюється швидко: бурани зі снігопадом і сильним вітром тут звичайна справа, особливо на вершинному плато і біля Роздільної, де сховатися ніде. Ночі в таборі 3 дуже холодні навіть улітку, а на «Сковорідці» опівдні буває нестерпно спекотно — потрібні і пуховик, і сонцезахисний крем з окулярами. Перше зимове сходження в січні 1988 року відбувалося за морозу близько −45 °C; із 22 учасників на вершину піднялися шестеро.
У базовому таборі вода, чай і їжа — з кухні, є душ. Дорогою до табору 1 трапляються струмки, сам табір 1 обслуговують оператори. Вище вода — тільки з розтопленого снігу: закладайте на це газ і час у таборах 2 і 3 та беріть висотну газову суміш і вітрозахист, бо на висоті звичайний газ горить погано. Подеколи біля табору 2 після обіду тече талий струмок, але розраховувати на нього не можна. Льодовикова вода каламутна від мулу — фільтруйте або кип'ятіть. У спекотний день на «Сковорідці» організм втрачає багато рідини: несіть щонайменше 1,5–2 літри, а в день штурму — термос.
На надійний мобільний зв'язок у таборах не розраховуйте. У деяких базових таборах є Wi-Fi, а оператори тримають радіозв'язок між базовим і верхніми таборами — він входить до пакета послуг. Для верхньої частини гори візьміть супутниковий трекер або телефон. Єдиний номер екстрених служб у Киргизстані — 112; на самій горі рятувальні роботи координує рятувальна служба базового табору, де ви реєструвалися.
Головна небезпека — висота: маршрут веде з 3600 до 7134 м, і в перші дні головний біль, безсоння і слабкість — норма. Висотний набряк легень і мозку тут цілком реальний; найдієвіше лікування — спуск, навіть на кілька сотень метрів. Крім того, на льодовику Леніна багато закритих тріщин, особливо між табором 1 і висотою близько 5100 м, — ходіть лише в зв'язках. Сходять лавини з північної стіни і схилів біля табору 2, а негода може на кілька днів замкнути людей на плато.
Найтяжча трагедія сталася 13 липня 1990 року: землетрус у Гіндукуші обвалив льодовий серак, і лавина накрила табір 2 на висоті 5300 м. Із 45 людей загинули 43 — приблизно половина з них альпіністи з Ленінграда, решта з різних країн, зокрема Чехословаччини, Ізраїлю і Швейцарії. Це наймасовіша загибель людей в історії радянського альпінізму. У серпні 1974 року під час траверсу в буран загинула вся жіноча команда з восьми осіб під керівництвом Ельвіри Шатаєвої; Шатаєва до останнього тримала радіозв'язок із базовим табором.
Заалайський хребет і його найвищу вершину 1871 року описав натураліст Олексій Федченко і назвав її на честь генерал-губернатора Туркестану Костянтина Кауфмана. До 1928 року пік вважали найвищою вершиною Паміру і всієї країни; того ж року його перейменували на честь Леніна, а невдовзі зйомки показали, що майбутній пік Сталіна (нині пік Ісмоїла Сомоні) вищий більш ніж на 300 м.
25 вересня 1928 року німці Карл Він і Ойген Алльвайн та австрієць Ервін Шнайдер, учасники радянсько-німецької Алайсько-Памірської експедиції, о 15:30 піднялися на вершину — на той час найвищу з підкорених у світі. Першими радянськими сходжувачами стали Віталій Абалаков, Касьян Чернуха та Іван Лукін: 8 вересня 1934 року після чотирьох днів підйому з ночівлями на 5700, 6500 і 7000 м вони вийшли на вершину через скелі, згодом названі скелями Липкіна, і склали тур, обвитий червоним сукном, із погруддям Леніна. Першою жінкою на вершині 1958 року стала Катерина Мамлеєва.
4 липня 2006 року уряд Таджикистану перейменував пік на честь лікаря і філософа Абу Алі ібн Сіни (Авіценни). У Киргизстані він офіційно й далі пік Леніна (Ленин чокусу); 2017 року президент Алмазбек Атамбаєв пропонував назвати його піком Манаса, але перейменування не відбулося. Серед місцевих киргизьких назв — Жел-Айдар, «бог вітру».
Яка висота піка Леніна? 7134 м; на деяких картах указано на кілька метрів менше. Це друга вершина і Киргизстану, і Таджикистану.
Скільки часу займає сходження? Закладайте близько трьох тижнів: комерційні експедиції тривають 20–22 дні від Оша або Бішкека, включно з акліматизаційними виходами, штурмом на 4–5 днів із базового табору і резервними днями.
Пік Леніна справді простий? Це найменш технічний семитисячник, категорія 5А, але потрібні навички руху льодовиком і рятування з тріщин, кішки, робота на перилах; дуже бажаний досвід вище 5000 м. Висота і погода роблять його серйозною горою.
Скільки коштує сходження? Державного збору немає, платите компанії за перепустку, трансфери і послуги таборів. У 2022 році пакети одного киргизького оператора коштували приблизно від 350 до 2300 доларів (із гідом). Страхування з евакуацією гелікоптером обов'язкове.
Чи потрібна перепустка? Так, перепустка до прикордонної зони Киргизстану, її заздалегідь оформлює організатор; у базовому таборі треба зареєструватися в рятувальників.
Чи є вода на маршруті? У базовому таборі й таборі 1 воду та їжу дають кухні, нижче табору 1 є струмки. У таборах 2 і 3 топлять сніг, тож беріть достатньо газу. Льодовикову воду фільтруйте або кип'ятіть.
Чи є мобільний зв'язок? Надійного немає. У деяких базових таборах є Wi-Fi, із верхніми таборами тримають радіозв'язок, супутниковий пристрій дуже бажаний. Екстрений номер у Киргизстані — 112.
Коли найкраще їхати? У липні та серпні; сезон триває від кінця червня до кінця вересня.
Чому пік названо на честь Леніна? 1928 року його перейменували з піка Кауфмана. З 2006 року в Таджикистані він офіційно називається піком Абу Алі ібн Сіни, а в Киргизстані зберіг назву піка Леніна.
Публікацій поки немає.