Чим відомий Лайла-Пік
Своєю славою Лайла-Пік завдячує формі. З льодовика Гондогоро гора схожа на наконечник списа: північно-західна стіна здіймається до гострої вершини одним рівним полотном снігу й льоду майже без перегинів, а північний і східний схили — крутий граніт. Висоту стіни оцінюють у 1500–1700 м, крутизну — близько 45° на більшій частині й до 55° під вершиною. Альпіністські журнали й пакистанські агенції називають її однією з найкрасивіших гір світу, а сноубордист Пол Голдінг, який 2012 року намагався з неї з'їхати, жартував, що на конкурсі «Міс Гора Світу» вона змагалася б за перше місце. Щоправда, додавав він, якщо дивитися на стіну в лоб, вона значно більша й складніша за знаменитий профіль: скельні пояси, тріщини, серакі.
Гора стоїть у хребті Машербрум — відгалуженні Каракоруму на південь від льодовика Балторо, між долиною Гондогоро на заході й долиною Чоголізи на сході. Прийняту висоту 6096 м узято з японської карти Цунео Міяморі 2003 року; в інших джерелах трапляються 6069 м, близько 6200 м і навіть 6614 м, а першосходжувачі 1987 року вважали, що в ній близько 6300 м. Каракорум знає гори значно вищі: репутація Лайли тримається на лінії стіни, яка стала метою для екстремальних лижних спусків.
Лайла-Піків у Пакистані кілька. Найвищий, 6985 м, стоїть у хребті Харамош біля льодовика Чогурунма, ще одна Лайла заввишки 5971 м здіймається в долині Рупал під Нанга-Парбатом. Ця стаття — про вершину 6096 м над долиною Хуше.
Де розташований і як дістатися
Лайла-Пік лежить в окрузі Ганче Гілгіт-Балтистану, у верхів'ях льодовика Гондогоро, над яким розташований перевал Гондогоро-Ла — приблизно за 25 км на південь від К2. Ворота району — місто Скарду: з Ісламабада туди близько години льоту або два довгі дні Каракорумським шосе. Літаки літають лише в добру погоду, тож у програмах закладають запасні дні на дорогу через Чилас.
Зі Скарду джипова дорога йде вздовж Інду, потім Шайоку до Хаплу — центру округу за 103 км на схід від Скарду — і повертає на північ, у долину Хуше, до селища Хуше (близько 3050 м), останнього села й кінця дороги. Дорога триває близько шести годин. Чоловіки з Хуше працюють носіями й кухарями експедицій з 1960-х років, і майже всі команди наймають персонал саме тут. 2012 року лижній групі знадобилося сім днів від Європи до базового табору, зокрема 26 годин безперервної їзди від Ісламабада.
Підхід із Хуше
Стежка виходить із Хуше через літні пасовища вздовж річки й за три-чотири години приводить до Саїчо (пишуть також Шайчо, близько 3450 м). Табір стоїть на піску серед дерев біля злиття долин Чаракуса й Гондогоро, звідси видно К6, К7 і Лінк-Сар.
Другий день — підйом лісистою мореною до літнього стійбища пастухів Голонг, спуск на край льодовика Гондогоро і наприкінці лазіння кулуаром до Далсампи (близько 4200 м) — галявини з парою маленьких озер і краєвидом на Машербрум. Далсампа або табір поруч із нею і є базою під Лайлою; агенції закладають на цей перехід 6–7 годин. Експедицію на Лайлу зазвичай продають як поїздку приблизно на три тижні з Ісламабада, з яких 10–16 днів відведено на акліматизацію та сходження.
Маршрути сходження
Першосходжувачі 1987 року піднялися просто північно-західною стіною, а спустилися дюльфером східною. Італійці 1996 року знайшли простіший спуск — західним гребенем із сідловини над пологим сніговим кулуаром на південно-західному боці; на ньому вони зробили десять дюльферів. Нині більшість груп іде цим шляхом у зворотному напрямку: з боку льодовика Гондогоро виходять на одну з двох сідловин західного гребеня, траверсують на верхню частину північно-західної стіни й нею піднімаються на вершину, оминаючи порізану тріщинами й небезпечну сераками нижню половину.
Французи 2018 року вийшли з Далсампи о пів на другу ночі, перевалили через сідловину 5133 м, о 7 ранку були на сідловині західного гребеня (близько 5600 м), а далі шість з половиною годин топтали глибокий сніг на найкрутішій ділянці, тримаючись у зв'язці ближче до скель. Повільніші групи ставлять табір на сідловині близько 5400 м — за 1200 м над базою і за 700 м під вершиною. 2021 року польські лижники Анджей Баргель і Єнджей Барановський пройшли всю стіну за день із табору на 4400 м: вийшли о 4:30 і були на вершині о першій дня, тримаючись скельного ребра між північно-західною та північною стінами.
Це технічне сходження, а не трекінгова вершина: потрібні навички роботи з кішками й льодорубом на протяжних схилах 45–55°, робота з мотузкою та досвід пересування льодовиком. Сама вершина, гостра здалеку, виявилася невеликим рівним майданчиком, де французи спокійно взули лижі.
Лижні спуски північно-західною стіною
2005 року швед Фредрік Ерікссон і його норвезький друг Єрген Омот через поганий сніг розвернулися на висоті близько 5950 м і з'їхали звідти північно-західною стіною — це був перший лижний спуск з гори. Спроби 2012 і 2014 років зірвалися з тих самих причин. 2016 року четверо італійців повернули за 150 м під вершиною й поїхали вниз; на висоті близько 5350 м Леонардо Комеллі зірвався й розбився.
11 травня 2018 року французи Кароль Шамбаре, Тіфен Дюпер'є і Борис Ланжанстен уперше спустилися на лижах із самої вершини — близько 1800 м спуску м'яким снігом у безвітряну погоду. Через два тижні, 25 травня, лінію повторили Кала Чіменті й Маттіас Кеніг; їхній товариш Юліан Данцер упав, загубив лижу й закінчив спуск пішки. У травні 2021 року Баргель і Барановський через складний сніг залишили лижі за 150 м під вершиною й проїхали стіну до свого табору за дві з половиною години.
Трекінг: перевал Гондогоро-Ла й долина Хуше
Більшість тих, хто знає Лайла-Пік, бачили його з перевалу Гондогоро-Ла (5585 м), що сполучає Конкордію та льодовик Балторо з долиною Хуше. Маршрут, прокладений 1986 року, дає змогу учасникам треку до базового табору К2 повертатися іншою долиною: від Конкордії (4691 м) ідуть до Алі-кемпу (близько 5000 м) на льодовику Віньє, переходять перевал — зазвичай уночі, коли менший ризик лавин, — і спускаються повз Лайлу до Кхуспангу, Саїчо та Хуше. З перевалу видно К2, Брод-Пік, Гашербруми, Машербрум і саму Лайлу.
Це не прогулянка. Снігові схили з обох боків сягають приблизно 50°, є загроза каменепадів і лавин, а на південно-західному боці може знадобитися до 300 м перил. У липні та серпні місцеві висотні носії вішають і обслуговують перила; 2023 року вони брали 28 000 рупій із групи до двох осіб і 38 000 — із трьох-чотирьох. Кішки, страхувальна система й льодоруб обов'язкові. Переходити перевал найпростіше починаючи з останніх днів червня; до серпня зростає небезпека тріщин, лавин і каменепадів.
Тим, хто не йде через перевал, вистачить двох днів, щоб пройти з Хуше через Саїчо до Далсампи й побачити Лайлу та Машербрум зблизька.
Дозволи, збори та правила
Збори за сходження в Гілгіт-Балтистані встановлює уряд провінції; ставки, переглянуті в травні 2025 року, залишили без змін і на 2026-й. Для багатьох вершин нижче приблизно 6500 м окремого збору за сходження (роялті) не беруть — досить трекінгового дозволу, і на Лайлу зазвичай ходять саме так. Проте район закритий: іноземцям потрібні трекінгова віза за запрошенням акредитованої пакистанської агенції, дозвіл, який оформлює ця агенція, ліцензований гід і страховка від нещасного випадку на всю групу. Самостійні походи заборонені.
Носіїв наймають у Хуше, страхувати їх зобов'язаний наймач, і зазвичай це входить до пакета агенції. Чималу частину бюджету забирає страховка з евакуацією гелікоптером: рятувальні польоти виконують лише військові, і коштують вони понад десять тисяч доларів.
Коли їхати й погода
Більшість експедицій до Каракоруму приїздить у липні та серпні, деякі — у травні й червні, а у вересні ходять на невисокі вершини. Лижники їдуть на Лайлу навесні й на початку літа, поки на стіні багато снігу: обидва спуски з вершини 2018 року й польський спуск 2021 року припали на травень. Поляки, які потрапили у чудові умови наприкінці квітня — на початку травня, припустили, що для середньовисотних вершин Каракоруму найкращими сезонами тепер є весна й рання осінь.
З червня головна проблема — спека. 2012 року лижна група бачила, як під сильним сонцем стіна за кілька днів втрачає сніг, а після обіду нею постійно сходять осови й обвали сераків, — і відмовилася від спроби. Перевал Гондогоро-Ла зазвичай проходять від кінця червня до кінця серпня; рятувальна група чергує на ньому приблизно до 27 серпня.
Вода
Після Хуше немає ні чайних, ні крамниць: групи несуть продукти й пальне, воду кип'ятять кухарі. У Саїчо тече швидка річка, дорогою трапляються струмки, біля Далсампи є невеликі озера й талі струмки. Стік із льодовиків тут часто забруднений, а кишкові інфекції — найчастіша хвороба на сусідньому треку до К2, тож будь-яку воду, зокрема в базовому таборі, треба кип'ятити або фільтрувати. Вище бази воду добувають із розтопленого снігу. Агенції у списках спорядження просять дві літрові пляшки з широкою шийкою в утеплених чохлах і термос: під час нічного виходу пляшки замерзають.
Мобільний зв'язок і екстрені служби
На мобільний зв'язок за кінцем дороги не розраховуйте. На льодовику й у базовому таборі експедиції користуються супутниковими телефонами: у липні 2025 року Марина Краус викликала допомогу саме супутниковим телефоном, коли її напарницю влучив камінь. Домовтеся про телефон і план евакуації з агенцією ще в Скарду. Рятувальна служба в Гілгіт-Балтистані — 1122, туристична поліція — 1422, з мобільного працює і 112. Гелікоптери літають лише за придатної погоди: 2025 року негода не дала їм долетіти до місця події.
Небезпеки та нещасні випадки
Головні небезпеки об'єктивні. Нижня частина північно-західної стіни прострілюється обвалами сераків і порізана тріщинами, верхня в тепло стає лавинонебезпечною, а кулуарами південного боку летить каміння. 28 липня 2025 року німецька біатлоністка Лаура Дальмаєр і Марина Краус повернули приблизно за 200 м під вершиною, коли різко потеплішало й зросла вологість; близько полудня на висоті приблизно 5700 м Дальмаєр потрапила під каменепад і загинула миттєво. З її письмової волі тіло залишили на горі; пошуки згодом нічого не дали. 2016 року на лижному спуску стіною загинув Леонардо Комеллі.
Важить і висота: від Хуше (близько 3050 м) до вершини — понад 3000 м набору. Частина команд спершу йде до базового табору К2 і переходить Гондогоро-Ла, щоб прийти під Лайлу вже акліматизованими; агенції продають це як комбіновану програму.
Історія та назва
Перше відоме сходження 1987 року здійснили британці Енді Кейв, Том Кертіс, Шон Сміт і Саймон Єйтс — через два роки після драми Єйтса на Сіула-Гранде, описаної в книжці «Торкаючись порожнечі». Вони пройшли північно-західну стіну без дозволу, як тоді нерідко робили на невеликих вершинах, а Єйтс згодом розповів про сходження в книжці «Полум'я пригод». Німецька група повторила маршрут на початку 1990-х, швейцарська — 1993 року. Перше офіційне сходження здійснила італійська експедиція: 2 липня 1996 року на вершину піднялися Паоло Кавеньєтто і Фабіо Лаккіні, наступного дня — ще троє.
Іспанці Алекс Чикон і Хосе Фернандес уперше піднялися на вершину взимку, у лютому 2013 року. Назву пишуть і як Лейла або Ліла.
Цікаві факти
- Вершину 5809 м на південний схід від Лайли, добре помітну з треку льодовиком Гондогоро, прозвали «молодшою сестрою Лайли». 2018 року Чіменті й Кеніг з'їхали з неї на лижах від самої вершини.
- Фредрік Ерікссон порівнював Лайлу з голкою, націленою просто в небо. Сам він загинув на К2 2010 року.
- У лютому 2026 року одному з парків Гарміш-Партенкірхена присвоїли ім'я Лаури Дальмаєр.
FAQ
Яка висота Лайла-Піка? Найчастіше подають 6096 м за японською картою 2003 року; трапляються також 6069 м і близько 6200 м.
Скільки триває експедиція на Лайла-Пік? Близько трьох тижнів з Ісламабада: два дні треку від Хуше до базового табору в Далсампі та 10–16 днів у базі на акліматизацію й сходження. Сам штурм займає один-два дні.
Наскільки складне сходження? Це технічний маршрут протяжними сніжно-льодовими схилами 45–55° з тріщинами, сераками, лавинами й каменепадами. Він для тих, хто вже має досвід на сніжно-льодових вершинах 5000–6000 м.
Чи потрібен дозвіл і скільки він коштує? Роялті за вершини такої висоти не беруть, але район закритий: потрібні трекінгова віза й дозвіл через акредитовану пакистанську агенцію, ліцензований гід і страховка.
Чи є вода дорогою? Так, до базового табору є струмки й невеликі озера, але крамниць після Хуше немає. Воду слід кип'ятити або фільтрувати, вище бази її добувають зі снігу.
Чи є мобільний зв'язок? За Хуше на нього не розраховуйте, експедиції беруть супутникові телефони. Екстрені номери: 1122 (рятувальники), 1422 (туристична поліція) і 112.
Коли найкраще йти на Лайла-Пік? З кінця квітня до червня — для лижників і альпіністів, яким потрібен сніг на стіні; липень і серпень — основний сезон Каракоруму, але тоді спекотніше й більше каменепадів і лавин.
Чи можна побачити Лайлу без сходження? Так. Вона нависає над спуском із перевалу Гондогоро-Ла на кільці навколо базового табору К2, а дводенний шлях із Хуше до Далсампи приводить просто до її підніжжя.
Це та сама Лайла, що в Харамоші? Ні. Лайла-Пік заввишки 6985 м стоїть у хребті Харамош, ще одна Лайла (5971 м) — у долині Рупал; ця вершина розташована в долині Хуше.