Чим відомий Гросглокнер
Гросглокнер — найвища точка Австрії, і для багатьох австрійських альпіністів це та сама вершина, на якій хочеться побувати хоча б раз у житті. Водночас це справжня альпійська гора, а не прогулянка: кожен маршрут проходить льодовиком або крутим снігом і закінчується на відкритому скельному гребені. Класичний кадр із Глокнера — черга зв'язок біля сідловини між Кляйнглокнером і головною вершиною.
За топографічними мірками гора вирізняється серед усіх Альп. Її відносна висота (близько 2420 м) і домінантність (найближча вища вершина, Кенігшпітце в групі Ортлер, розташована приблизно за 175 км) поступаються лише Монблану. Вершину ділять дві австрійські землі: гребенем проходить межа Тіролю (Східного Тіролю) та Каринтії, а з 1918 року вершинна ділянка належить Австрійському альпійському союзу.
Де розташований і як дістатися
Гора стоїть у серці національного парку Високий Тауерн площею 1856 км², що охоплює частини Каринтії, Зальцбурга й Тіролю. Біля підніжжя — два села. Кальс-ам-Гросглокнер (1324 м) лежить приблизно за 8 км на південний захід від вершини; сюди їдуть із Лієнца (близько 30 км, автобус № 4408 їде 48 хвилин) або з Фельбертауернської дороги через Губен. Від Кальса платна дорога Кальсер-Глокнерштрассе завдовжки 7 км, збудована в 1979–1980 роках, піднімається долиною Кедніц до готелю й паркування Лукнергаус (1918 м), звідки починаються майже всі сходження з півдня.
Гайлігенблют-ам-Гросглокнер (1291 м) у долині річки Мелль у Каринтії, приблизно за 12 км на північний схід від вершини та за 38 км від Лієнца, — вихідна точка зі східного боку. Звідси високогірна дорога Гросглокнер піднімається до оглядового майданчика Кайзер-Франц-Йозефсгее (2369 м) над льодовиком Пастерце, де починаються північні та східні маршрути.
Звичайний маршрут із Кальса
Звичайний маршрут (подекуди II категорія за UIAA) — дводенне сходження льодовиком і скелями з набором близько 1900 м від Лукнергауса. Типовий графік:
- Від Лукнергауса (1918 м) до хатини Штюдльгютте (2802 м): 2–3 години доброю стежкою повз хатину Лукнергютте (2241 м), технічно нескладно.
- Від Штюдльгютте до хатини Ерцгерцог-Йоганн-Гютте (3454 м): близько 2,5–3 годин у зв'язці льодовиком Кедніцкес і скелями на Адлерсруе. Є й інший підхід — стежка Мюрцталер-Штайг: від Лукнергауса до сідловини Бургварт-шарте близько 2,5 години й ще близько 1,5 години до хатини.
- Від Адлерсруе до вершини: 1,5–2 години. Короткий підйом виводить на фірновий гребінь, який називають «Вокзалом» (Bahnhof), далі серпантином піднімаються Глокнерляйтлем — сніжно-льодовим схилом крутизною до 40°. Кішки обов'язкові від хатини до гребеня Кляйнглокнера. Далі нескладними скелями (I категорія, короткі ділянки II) маршрут переходить Кляйнглокнер (3770 м), спускається в сідловину Обере-Глокнершарте й останнім гребенем виходить до хреста. Уздовж гребеня стоять залізні штанги та шлямбурні кільця для страховки.
Більшість ночує в Ерцгерцог-Йоганн-Гютте й рано виходить на вершину; інші лишаються нижче, у Штюдльгютте, — там легше спати на висоті, але день сходження виходить довгим: близько 1000 м набору й приблизно 8–8,5 години туди й назад. Спуск тим самим шляхом; від вершини до Штюдльгютте — близько 3,5 години.
Інші маршрути
З Гайлігенблюта. Стежка Фюрстбішоф-Зальм-Вег — шлях першосходжувачів — веде від Глокнергауса до хатини Зальмгютте (2644 м, близько 3 годин) і далі до Ерцгерцог-Йоганн-Гютте (ще близько 3 годин).
Штюдльграт. Південно-західний гребінь, що здіймається просто від Штюдльгютте до вершини, — другий за популярністю маршрут і одне з найвідоміших альпійських скельних сходжень Східних Альп: близько 1000 м набору й 8 годин туди й назад, ключові ділянки III+ — IV−. Уперше гребінь пройшли 1864 року. Спуск — звичайним маршрутом.
Північний бік. Кулуар Паллавічіні завдовжки 600 м і крутизною до 55° уперше пройшли 1876 року провідники з Гайлігенблюта Ганс Трібуссер, Г. Бойерле та Й. Крамзер разом із маркграфом Альфредом фон Паллавічіні. Трібуссер вирубав у льоду близько 2500 сходинок, і повторити маршрут вдалося лише через 23 роки. Північну стіну 1926 року пройшов Вілло Вельценбах, а крутизна «рампи Маєрля» сягає 70°. Через танення льоду тепер це комбіновані маршрути, їх ходять здебільшого навесні й восени.
Без сходження. Підійти до гори можна й без альпіністського досвіду. Від Лукнергауса до Лукнергютте — близько години ходу; похід до Штюдльгютте (близько 895 м набору й 3 години) відкриває класичний вигляд на південну стіну та Штюдльграт. З каринтійського боку панорамна стежка імені імператора Франца Йосифа завдовжки 1,4 км веде від Кайзер-Франц-Йозефсгее до оглядової точки Кайзерштайн і до спостережного пункту, звідки часто видно бабаків, козерогів і сарн.
Хатини, гіди та витрати
Дозволів і плати за сходження немає. Витрати — це хатини, платні дороги й для більшості гід.
- Ерцгерцог-Йоганн-Гютте (3454 м) на Адлерсруе — найвища хатина Австрії. Її відкрив 1880 року Австрійський альпійський клуб, місць близько 130. Ночівля можлива лише за попереднім бронюванням електронною поштою. У 2026 році місце на нарах зі сніданком коштувало 44,50 євро для членів альпійських клубів і 56,50 євро для решти, з напівпансіоном — 83 і 95 євро. У 2026 році ремонтували фасад, і, за повідомленням хатини, вона зачинена до середини червня 2027 року.
- Штюдльгютте (2802 м) належить секції Оберланд Німецького альпійського союзу. Першу хатину збудували 1868 року з ініціативи празького купця Йоганна Штюдля, нинішню будівлю звели в 1993–1996 роках. Тут 122 місця на нарах; у 2026 році ночівля коштувала 15 євро для дорослих членів альпійських клубів і 35 євро для решти, напівпансіон — ще 59,50 євро (з 2027 року ціни зростуть). Остання ніч сезону 2026 року — з 3 на 4 жовтня.
- Зальмгютте (2644 м) на каринтійському боці працює з середини червня до вересня і є спокійнішою базою.
Обов'язкового гіда в Австрії немає, але хатини радять іти з ним усім, хто не має альпійського досвіду. Об'єднання гірських гідів Кальса, засноване 1869 року й найстаріше у Східних Альпах, щороку водить на Глокнер понад 1000 людей. У 2026 році дводенне сходження звичайним маршрутом із ночівлею в Штюдльгютте коштувало в них 675 євро для однієї людини, по 430 євро з особи для двох і по 310 євро для трьох, включно з прокатом обв'язки, кішок і каски; з кінця липня до кінця серпня один гід бере не більше двох клієнтів. Штюдльграт — 700 євро для однієї людини або по 445 євро для двох. Обирайте державно атестованих гідів (Berg- und Skiführer); у хатинах радять попросити показати значок або посвідчення.
Високогірна дорога й льодовик Пастерце
Високогірну дорогу Гросглокнер завдовжки 47,8 км від Брука в Зальцбурзі до Гайлігенблюта будували в 1930–1935 роках; на будові працювало до 4000 людей, проєкт розробив інженер Франц Валлак, а відкрили дорогу 3 серпня 1935 року. Вона проходить під перевалом Гохтор на висоті 2504 м, є відгалуження до вершини Едельвайсшпітце (2571 м) і до Кайзер-Франц-Йозефсгее. Дорога відкрита з початку травня до початку листопада; у 2026 році денний квиток для легкового авто коштував 46,50 євро. Оглядовий майданчик названо на честь імператора Франца Йосифа, який 6–7 вересня 1856 року прийшов сюди пішки з Гайлігенблюта разом з імператрицею Єлизаветою.
Унизу лежить Пастерце: у 2006 році льодовик мав 8,3 км завдовжки й 17,3 км² площі, і десятиліттями був найбільшим в Австрії. Він швидко тане: від 1856 року втратив майже половину площі, близько 2015–2020 років його край відступав більш ніж на 50 м на рік, а товщина льоду зменшується приблизно на 10 м на рік. Фунікулер, збудований 1963 року, колись довозив туристів до краю льоду; тепер до льодовика близько 2 км пішки. Гляціологи очікували, що язик льодовика відірветься приблизно 2026 року, після чого найбільшим льодовиком Австрії стане Гепачфернер у Тіролі.
Коли їхати й погода
Літній сезон триває з кінця червня до кінця вересня, коли зазвичай працює Ерцгерцог-Йоганн-Гютте; Штюдльгютте відкрита до початку жовтня. Гіди Кальса радять для звичайного маршруту період із кінця липня до кінця серпня. У добру погоду на вихідних тут людно: у ясні літні дні на вершину піднімаються понад 150 людей, і вузький гребінь із сідловиною перетворюються на корок. Виходьте рано — щоб випередити чергу й зійти з гребеня до пообідніх гроз, які влітку бувають часто. Наприкінці літа Глокнерляйтль може перетворитися на голий лід і сипке каміння. Узимку й навесні звичайний маршрут проходять на лижах — близько 1900 м набору від Лукнергауса, з гідом або з великим досвідом скітуру.
Вода
На льодовику й скелях вище хатин надійної питної води немає, тож правило просте: добре пити й набирати воду в хатинах. У Лукнергаусі, Лукнергютте, Штюдльгютте та (коли вона відкрита) Ерцгерцог-Йоганн-Гютте продають напої та їжу. На день сходження візьміть 1–1,5 літра: між Адлерсруе й вершиною купити нічого не можна. Струмки на підході нижче Штюдльгютте живляться талою водою льодовиків і снігу, її краще знезаражувати.
Мобільний зв'язок і екстрені номери
Зв'язок біля хатин на південному боці добрий, але не скрізь: у самій Штюдльгютте сигналу немає, а на терасі й довкола хатини приймання дуже добре; Wi-Fi у хатині немає. На льодовику й гребенях усе залежить від прямої видимості на долини, тому візьміть заряджений телефон і павербанк, а прогноз погоди й карту завантажте заздалегідь, ще в хатині. Номер гірськорятувальної служби Австрії — 140 (Bergrettung), працює й загальноєвропейський номер 112.
Небезпеки та безпека
Глокнер здається близьким і знайомим, і тому його часто недооцінюють. Головні небезпеки — зрив на Глокнерляйтлі та гребені, тріщини на льодовику Кедніцкес, каменепади, раптова негода й блискавки, лавини в будь-яку пору року. Через потепління звичайний маршрут став складнішим: лід і фірн у верхній частині Глокнерляйтля наприкінці літа розтають, оголюючи сипкі скелі, і каменепадів стало більше; перехід на скелі тепер обладнано перилами. 2020 року для літа проклали новий, частково провішений обхідний варіант III категорії. У негоду знайти шлях униз від «Вокзалу» важко. За підрахунками, до 2004 року на Гросглокнері загинули 248 людей, ще 29 — у 2005–2025 роках. Мінімум — досвід роботи з кішками, льодорубом і мотузкою, витривалість для набору близько 400 м за годину й відсутність страху висоти.
Історія та назва
Назва вперше трапляється у формі «Glocknerer» на карті Вольфганга Лаціуса 1561 року і як «Glogger» у судовому записі з Кальса 1583 року; префікс «Грос-» («Великий») з'явився лише у звітах експедиції 1799 року. Зазвичай назву пов'язують із німецьким словом Glocke — «дзвін» — через форму гори; є версії про діалектні слова, що означають вівцю-ватажка з дзвіночком або гуркіт льодових і кам'яних обвалів, а також про слов'янське клек — гостра вершина. Словенською гора називається Велики-Клек, а в українській літературі трапляється й назва Великий Ґлокнер.
Перше сходження було великим і дорогим підприємством, натхненним підкоренням Монблану 1786 року. Князь-єпископ Гурка Франц Ксавер фон Зальм-Райффершайдт 1799 року оплатив будівництво хатини під горою — Зальмгютте, першого гірського притулку у Східних Альпах. Експедиція того року дійшла лише до Кляйнглокнера, хоча єпископ випустив медаль, що оголошувала про успіх. 28 липня 1800 року друга експедиція з 62 осіб досягла мети: четверо місцевих провідників першими вийшли на вершину й провісили мотузки, а потім повернулися туди з парафіяльним священником Матіасом Гауцендорфером. З провідників достеменно відоме лише ім'я Мартіна Райхера; традиційно згадувані «брати Клоц» під сумнівом. Наступного дня на вершині встановили дерев'яний хрест. Нинішній залізний «Кайзеркройц» заввишки 3 м і вагою 300 кг підняли нагору частинами по 16 кг і встановили 2 жовтня 1880 року до срібного весілля імператора Франца Йосифа та імператриці Єлизавети.
Інші віхи: 1869 року Мері Вайтгед стала першою жінкою на вершині — того ж року Карл Гофман проклав маршрут із каринтійського боку; 2 січня 1875 року Вільям Адольф Бейлі-Громан здійснив перше зимове сходження; 1909 року Макс Вінклер і Фріц Штробль уперше піднялися на вершину на лижах. До 1987 року, після проходження Смарагдпфайлера, були пройдені всі гребені, стіни й кулуари гори.
Цікаві факти
- З 1935 по 1959 рік на Глокнері щороку проводили високогірні лижні перегони; переможці долали трасу за дві-три хвилини. Перегони припинили через погіршення стану льодовика.
- У серпні 2010 року блискавка зірвала вершинний хрест із кріплень, його закріпили знову; від 8 лютого 2024 року хрест — пам'ятка під охороною.
- Гайлігенблют («Свята кров») названо за реліквією — посудиною з кров'ю Христа, яку, за легендою, близько 914 року приніс сюди данський принц Бріккій.
FAQ
Яка висота Гросглокнера? 3798 м (у старих джерелах 3797 м). Це найвища точка Австрії та найвища гора Альп на схід від перевалу Бреннер.
Скільки часу триває сходження? Зазвичай два дні: 2–3 години від Лукнергауса до Штюдльгютте, 2,5–3 години до Ерцгерцог-Йоганн-Гютте, потім 1,5–2 години до вершини та спуск. Загальний набір висоти від Лукнергауса — близько 1900 м.
Наскільки складний звичайний маршрут? Це альпіністське сходження, а не похід: льодовик, льодовий схил до 40° і скелі до II категорії UIAA на відкритому гребені. Потрібні кішки, льодоруб, обв'язка, каска й мотузка. Штюдльграт складніший — III+ … IV−.
Чи потрібен гід або дозвіл? Дозвіл не потрібен, гід не обов'язковий, але без альпійського досвіду хатини радять іти з гідом. У 2026 році гіди Кальса брали за дводенне сходження звичайним маршрутом від 310 до 675 євро з особи залежно від розміру групи.
Чи є вода дорогою? Лише в хатинах, де продають напої. На день сходження від Адлерсруе візьміть 1–1,5 літра: вище купити нічого.
Чи є мобільний зв'язок? Довкола Штюдльгютте надворі сигнал дуже добрий, усередині його немає, Wi-Fi теж немає. Вище приймання непостійне. Гірські рятувальники — 140, загальний номер — 112.
Коли найкраще підніматися на Гросглокнер? З кінця червня до вересня, коли працюють хатини; гіди Кальса радять кінець липня — кінець серпня. За можливості уникайте сонячних вихідних.
Чи можна побачити Гросглокнер без сходження? Так: з Кайзер-Франц-Йозефсгее в кінці високогірної дороги (відкрита з початку травня до початку листопада) або від Лукнергауса та Штюдльгютте з боку Кальса.